Факультатив

Факультатив " Стилістика сучасної української мови"

Дата: 16.03.2020

Тема уроку:  Стилістика. Тренувальні вправи.

 (урок-дослідження стилістики художнього мовлення українських письменників І.С. Нечуя- Левицького та Панаса Мирного)

Мета уроку:

навчальна:  навчати учнів виділяти мовні засоби і характеризувати їх з погляду стилістики, забезпечити розуміння учнями  змісту їхньої діяльності;

розвивальна: удосконалювати практичні вміння та навички учнів, володіння якими  закріплювало б уміння комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в усіх сферах суспільної діяльності;

розвивати навички дослідницької роботи.

виховна:  виховувати інтерес до українського слова на прикладах творів  представників красного письменства, мова  яких є зразком доцільного і грамотного використання мовних засобів.

Тип уроку : урок-дослідження.

Міжпредметні зв’язки : українська література

Обладнання: портрети І. С. Нечуя- Левицького, Панаса Мирного, роздатковий матеріал з текстами.  

Опорні поняття:  літературна мова, норма,  стилістика мови, стилістика мовлення, художній стиль, стилістика художнього мовлення,  ідіостиль, ідіолект,

Проблемне запитання:    як впливають доречно використані мовні засоби  на формування ідіостилю письменника?

Завдання до уроку:

1.Дослідити використання мовних одиниць у тексті художнього твору на рівні: 

-  лексики;

- морфології;

-  орфографії;

-  синтаксису;

-  художніх засобів (троп)

2.Визначити стилістичні особливості їх вживання.

3.Зробити висновок про особливості  ідіостилю певного  автора.

4.Зробити висновок про формування ідіолекту  письменника.

.Епіграфи до  уроку:

«Засоби нашої мови … утворюють те, що ми звемо словесним стилем»

(Л. Булаховський)

«Іван Нечуй – Левицький - письменник з широким мовним розмахом європейського зразка»

(І. Огієнко)

«Панас Мирний  створив низку творів, які належать до класичних зразків реалістичної манери відображення дійсності..»

(з критики)

Хід уроку

I.Організаційний момент

II.Актуалізація опорних знань учнів:

1.Фронтальна бесіда

1. Поясніть термін «літературна мова»

(Літературна мова – відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Є основою духовної та матеріальної культури людського суспільства)

2. Поясніть поняття «норма  української  мови»

(норма – це сукупність  мовних засобів,  що вважаються правильними та зразковими)

Демонстрація таблиці:

Норми	Що регулюють норми
Орфоепічні	Правильну вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах
Лексичні	Вживання слів та їх правильне поєднання за змістом у словосполученні та реченні
Граматичні	Правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень та речень
Стилістичні	Вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення
Орфографічні	Правильний запис слів
Пунктуаційні	Правильну розстановку розділових знаків

3. У чому виявляється нормативність мови?

(нормативність виявляється на рівні орфоепії, лексики, морфології, синтаксису, стилістики і включає чистоту, ясність, доречність, правильність)

 4. Чи сприяє опанування норм підвищенню культури мови?

(так, бо  оволодівши  правилами, особистість доцільно використовує в конкретній ситуації спілкування  мовні засоби – слова, будує словосполучення і речення, що сприяє підвищенню її культури мови)

5. Чи варто розмежовувати поняття «стилістика мови» і «стилістика мовлення»?

6. Що є предметом вивчення стилістики мовлення?

(Специфічні особливості функціональних стилів )

  7. Що вивчає стилістика мови?

 (стилістика мови вивчає стилістичні засоби мови, її ще називають описовою стилістикою. Предметом її вивчення є стилістично забарвлені мовні засоби.)

 8.З якими розділами науки про мову співвідноситься стилістика?

(фонетикою, лексикою, морфологією, синтаксисом )

9. Чому з-поміж інших найбільше виділяють  художній стиль?

(через особливість і своєрідні ознаки:

художнє мовлення – зразкове мовлення;

під пером талановитого письменника мова стає явищем мистецтва, засобом створення художнього образу;

образність, поетичність мови   досягаються особливим уживанням мовних засобів, за допомогою яких творяться художні образи;

використовуються різні типи мовлення)

10. Що досліджує стилістика художнього мовлення?

(досліджує взаємодію літературної мови і стилів, сюди ж належить стилістика індивідуального стилю письменника)

11. Що розглядає стилістика художнього мовлення?

(використання мовних одиниць у тексті художнього твору, де вони набувають естетичної значимості.)

III. Повідомлення теми та мети уроку, мотивація навчальної діяльності учнів

          Стиль художньої літератури  являє собою складний сплав, у якому відображається  все багатство національної мови. Тут можливе поєднання  мовних засобів, що вмотивовані  потребами мистецького зображення дійсності. Використання мовних засобів у художньому стилі зумовлене його призначенням – образно відтворювати дійсність. Тому найхарактернішою ознакою мови красного письменства є  глибока виразність, емоційність, картинна мальовничість. Зображальна функція художньої літератури  вмотивовує широке використання мовних засобів. Однією з найважливіших категорій  у структурі  художнього твору є  образ автора. Творча індивідуальність автора, його світосприйняття та світовідчуття – усе це позначається на доборі та організації мовних засобів,  автор мусить завжди орієнтуватися на літературну норму. Це закон  художньо-словесного мистецтва, порушення якого веде до мовного натуралізму.

         Отже, нашими завданнями до уроку є дослідження  мовних засобів, використаних І. С. Нечуєм – Левицьким і Панасом Мирним у своїх творах, і визначення особливостей їх ідіостилю.

IV. Робота, спрямована на удосконалення  вмінь та навичок і розвиток дослідницьких умінь

1.Робота учнів за текстами (у групах):

1 гр.: тексти, дібрані з уривків повісті  І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я »

а) опис природи – пейзаж;

         Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори.  Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе  гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.

б) опис зовнішності – портрет;

         Ніби намальований на чорному полі картин, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами… Широкі рукава закачались до ліктів з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.

в) опис приміщення – інтер’єр

         Віз під’їхав під ворота. Балашова хата була мала й стара, вона розсунулась, випнула задвіркову стіну і ніби присіла на одпочинок, неначе стара баба. На причілку хата була підперта двома стовпами, обмазаними білою глиною. Маленькі віконця ледве  блищали.

         Лаврін одчинив старі ворітечка. Вони заторохтіли в його руках, неначе кістки сухих ребер… Кайдашиха нахилила в низьких дверях полову, і для неї здалося, що вона влазить в якусь скриню в дірочку. Хатні двері були ще нижчі.

         Кайдашева хата була простора, з чималими ясними вікнами, з новими образами, з великими вишиваними рушниками на стінах і образах.

2- гр.:  тексти, дібрані з уривків роману П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»:

а) опис природи – пейзаж;

         Надворі весна вповні. Куди не глянь – скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в своїм розкішнім убранні… поле – що безкрає море – розіслало зелений килим, аж сміється в очах. Над синім шатром розіп’ялось небо – ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре – погляд так і тане… З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля… І все те зливається докупи в якийсь чудний гомін, вривається в душу, розбуркує в ній добрість, щирість, любов до всього… Гарно тобі, любо, весело! На серці стихають негоди, добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями… Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя.

б) опис зовнішності – портрет;

         Ішов справді парубок… Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-де поп’ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеликий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі – теж гострі; лице довгообразе – козаче4 ні високого, ні низького зросту, - тільки плечі широкі та груди високі… Оце й уся врода… Одно тільки в нього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвична сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою натурою.

в) опис приміщення – інтер’єр

         Ось незабаром і Піски. На самому краю села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі – тік; за током – огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Хата хоч і старенька, та чепурна, біла, - видно, біля неї ходили хазяйок руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані – хрещаті…

2. Виконання завдань:

1.Дослідити стилістику текстів

2.Пояснити наявні орфограми та дослідити  орфографічну насиченість текстів

3.Визначити особливості  мовного оформлення: особливості лексики, наявність фразеологізмів тощо.

4.Визначити особливості синтаксичної побудови текстів

1.1.  Стиль - художній.

1.2.  Тип – розповідь з елементами опису.

1.3.  Лексика: лексика стилістично нейтральна, складає  загальновживані слова :яр, гори, ліси, ставки, очерети, осока, верби глибокі рукави, хати, садки

Стилістично забарвлені слова (ужиті в переносному значенні) : розкинулось село; розбіглись  глибокі рукави й поховались у лісах;

Експресивно забарвлена лексика: слова із зменшено-пестливими суфіксами:  ставочки,  садки

Використано лексику активну

Словникова робота: левада – обкопана чи обгороджена присадибна ділянка землі з сінокосом, городом, садом.

Греблі – споруда, що перегороджує річку для підйому рівня води перед нею

1.4.  Морфологія:

- іменники: власні і загальні назви, неістоти, конкретні. Переважають іменники II відміни, а також іменники, вживані у множині (16).

- прикметники: використано 14 прикметників, найчастіше використано якісні та відносні, з них повторюються слова ДОВГИЙ, ГЛИБОКИЙ

- дієслова: доконаного і недоконаного видів, переважають дієслова недоконаного виду. Використано дієслова у III особі однини і множини, теперішнього часу дійсного способу.

1.5. Орфографія:

       - орфограми:

      буквені: ненаголошений е; написання власних назв з великої літери; написання префікса роз -; написання слів з апострофом; написання орфограми ере-, - еле-; буквосполучення –ри, –ли; написання мякого знаку; чергування приголосних д-дж;

      небуквені: написання слів окремо

1.6.Синтаксис:

- просте речення, ускладнене уточнюючою обставиною місця;

- безсполучникове складне речення;

- просте неускладнене речення;

- складне складнопідрядне означальне речення;

- просте ускладнене порівняльним зворотом речення;

1.7. Художні засоби:

     - алітерація –р; асонанс

      - епітети: довгий,покручений яр; круті гори; зелені тераси; густі ліси; столітні верби; оксамитовий зелений пояс, густі старі садки

       - метафори: розкинулось село; в’ється пояс

       - порівняння: непряме: яр в’ється гадюкою; блищать рядками ставочки; пряме: розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави; біліють, неначе два рядки перлів.

       - інверсія: розкинулось село; розбіглись рукави; зеленіють левади; ніби в’ється пояс; зеленіють садки

1.8. Речення у тексті поєднані ланцюжковим зв’язком (наступне речення об’єднується з попереднім)

2.1. Стиль: художній

2.2.Тип мовлення: розповідь з елементами опису і роздуму

2.3. Лексика: лексика стилістично нейтральна, складає  загальновживані слова:  весна, сонце, дівчина, поле,  море, небо

Ужиті в переносному значенні: грає хвиля, спіє доля, вривається в душу; погляд тане

Стилістично забарвлені слова : розвернулося, розпустилося, розкішнім, розіслало, розіп’ялось, убрання, шатро,

Експресивно забарвлена лексика:

-          Емоційні слова: любов, гарно, любо, весело, хочеться жити й любити, щастя

-          Зменшувально - пестливо сліва: ні плямочки, ні хмарочки,

Використано лексику активну , а також діалектизм – вспіло (просторічне слово, розмовне)

Словникова робота: лани – синонім до слова поле

2.4. Морфологія:

- іменники: власна і загальні назви, неістоти, конкретні та абстрактні (бажання, надія, щастя, думки, добрість, щирість, любов). Переважають іменники II відміни,  всі іменники  вжиті в однині (25).

- прикметники: використано 18 прикметників, найчастіше використано прикметники якісні.

- дієслова: доконаного і недоконаного видів, переважають дієслова доконаного виду. Використано дієслова  середнього роду минулого часу: розвернулося, зацвіло, розпустилося. Використано дієслова у минулому та теперішньому часі, дійсного способу, в III особі однини,узгоджено з підметом, вираженим іменником середнього та жіночого роду.

2.5. Орфографія:

       - орфограми:

      буквені: ненаголошений е; написання власної назви з великої літери; написання     префікса роз -; написання слів з апострофом; буквосполучення –ри, –ли; написання мякого знаку; подвоєння літер;

      небуквені: написання слів окремо, разом.

2.6.Синтаксис:

- просте односкладне  речення;

- безсполучникове складне речення;

- складне речення з різними видами зв’язку ;перша  частина речення ускладнена відокремленим означенням;

- просте речення,ускладнене вставленою конструкцією;

- просте, ускладнене  однорідними присудками,  однорідними обставинами речення

2.7. Художні засоби:

     - алітерація –р; асонанс

      - епітети: ясне сонце, тепле, приязне, безкрає море, блискучий світ сонця, сонячна хвиля, хліборобська доля, гарно, любо, весело

       - метафори: розіслало килим, зацвіло цвітом, розіп’ялось небо

       - персоніфікація: красується вона, сміється поле, грає хвиля

       - порівняння: пряме: красується, як дівчина,

       - інверсія: спіє доля, ллється світ, розіп’ялось небо

2.8. Речення у тексті поєднані паралельним зв’язком (події розвиваються паралельно або відбуваються одночасно

3. Виконання завдань, спрямованих на  удосконалення практичних умінь і навичок учнів:

Укладання узагальнюючої таблиці «Особливості стилістики  І. С. Нечуя- Левицького та П. Мирного»

Орієнтовна таблиця:

І. С. Нечуй-Левицький	П. Мирний
Українські прозаїки XIX століття
Ідіостиль
1.Лексичні засоби: лексика стилістично нейтральна: стилістично забарвлені слова: експресивно забарвлена лексика 2.Морфологічні засоби: - іменники: власні і загальні назви, неістоти, конкретні. Переважають іменники II відміни, а також іменники, вживані у множині (16). - прикметники: використано 14 пркм, найчастіше використано прикметники якісні та відносні, з них повторюються слова ДОВГИЙ, ГЛИБОКИЙ - дієслова: доконаного і недоконаного видів, переважають дієслова недоконаного виду. Використано дієслова у III особі однини і множини, теперішнього часу дійсного способу. 3.Синтаксичні засоби: - просте речення, ускладнене уточнюючою обставиною місця; - безсполучникове складне речення; - просте неускладнене речення; - складне складнопідрядне означальне речення; - просте ускладнене порівняльним зворотом речення; 4.Худлжні засоби:  - алітерація –р; асонанс  - епітети: довгий,покручений яр; круті гори; зелені тераси; густі ліси; столітні верби; оксамитовий зелений пояс, густі старі садки  - метафори: розкинулось село; в’ється пояс  - порівняння: непряме: яр в’ється гадюкою; блищать рядками ставочки; пряме: розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави; біліють, неначе два рядки перлів.  - інверсія: розкинулось село; розбіглись рукави; зеленіють левади; ніби в’ється пояс; зеленіють садки  - ланцюжковий зв’язок речень у тексті	1.Лексичні засоби: лексика стилістично нейтральна: стилістично забарвлені слова: експресивно забарвлена лексика лексика стилістично нейтральна: стилістично забарвлені слова: експресивно забарвлена лексика 2.Морфологічні засоби: - іменники: власна і загальні назви, неістоти, конкретні та абстрактні (бажання, надія, щастя, думки, добрість, щирість, любов). Переважають іменники II відміни,  всі іменники  вжиті в однині (25). - прикметники: використано 18 прикметників, найчастіше використано прикметники якісні. - дієслова: доконаного і недоконаного видів, переважають дієслова доконаного виду. Використано дієслова  середнього роду минулого часу: розвернулося, зацвіло, розпустилося. Використано дієслова у минулому та теперішньому часі, дійсного способу, в III особі однини,узгоджено з підметом, вираженим іменником середнього та жіночого роду. 3.Синтаксичні засоби: - просте односкладне  безособове речення; - безсполучникове складне речення; - складне речення з різними видами зв’язку ;перша  частина речення ускладнена відокремленим означенням; - просте речення,ускладнене вставленою конструкцією; - просте, ускладнене  однорідними присудками,  однорідними обставинами речення 4. Художні засоби:  - алітерація –р; - епітети: ясне сонце, тепле, приязне, безкрає море, блискучий світ сонця, сонячна хвиля, хліборобська доля, гарно, любо, весело - метафори: розіслало килим, зацвіло цвітом, розіп’ялось небо  - персоніфікація: красується вона, сміється поле, грає хвиля  - порівняння: пряме: красується, як дівчина,  - інверсія: спіє доля, ллється світ, розіп’ялось небо - паралельний

 V. Підведення підсумків уроку:

1.Відповідь на проблемне питання: як впливають доречно використані мовні засоби  на формування ідіостилю письменника?

Доречність мовлення вимагає такого добору мовних засобів, що відповідають меті й умовам спілкування.

Доречність : точність, логічність, чистота; володіння культурою мови, висока вихованість людини, рівень її культури, моральні якості, досконале знання мови, її функцій.

2.Обговорення епіграфів до уроку

VI.Формулювання домашнього завдання і коментар щодо його виконання.

Підібрати уривок тексту із творів будь-якого автора,          дослідити його, орієнтуючись на завдання, які виконували на уроці, *написати  статтю у науково-публіцистичному стилі на тему: «Особливості формування ідіолекту І.С. Нечуя-Левицького » або «Особливості формування ідіолекту Панаса Мирного», використавши знання, отримані на уроці.

Дата: 19.03.2020

Тема. Стилістичні можливості складного речення. Обумовленість використання різних типів складного речення в різних стилях мови.

Мета. З'ясувати стилістичні можливості складного речення; розвивати навички стилістичного аналізу тексту; підвищувати культуру мовлення учнів.

Обладнання. Таблиця «Стилістичні можливості синтаксису, роздруки текстів.

Учні повинні знати: основні поняття стилістики, стилістичні засоби синтаксису.

Учні повинні вміти: добирати й аналізувати тексти різних стилів; визначати стилістичні особливості складних речень; створювати власні усні й письмові висловлювання; робити мовностилістичний аналіз тексту.

Хід уроку

            І. Організаційний момент

            ІІ. Перевірка домашнього завдання.

            ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

            - Колективна робота з текстом (роздрук). Прочитати виразно текст. Визначити стилістичну належність його. Свою думку обґрунтувати. Виписати речення з однорідними членами. З'ясувати, якими частинами мови вони виражені, яку синтаксичну роль виконують. Пояснити пунктуацію при однорідних членах речення. Знайти складносурядне речення, зробити усно синтаксичний розбір.

            І місцевість, і колодязь ви впізнаєте ще здаля. Природа довго все тут підбирала, вибирала, думала, зважувала, а вже тоді творила у стані високого натхнення, з ясною головою і молодою силою.

            І вийшло отаке: широкий луг з левадами, вербовими й лозовими нетрями, кущами калини та терну.

            Первозданно й незаймано дихає луг, і від нього пливе п’янкий букет пахощів: холодної м’яти, звіробою, деревію, материнки, калгану, Валер’янового кореня, диво силу та ще всякого цілющого зілля (К.Мотрич).

-          Робота з таблицею.

-          Бесіда. Дайте відповіді на такі запитання:

1.  Яку роль у стилістиці відіграють синтаксичні засоби?

            2.   Що таке синтаксичні синоніми?

3.  Які вам відомі засоби створення стилістичного забарвлення?

4.  Чому фразеологізми в ролі членів речення більш експресивні?

 5. Якими стилістичними особливостями виділяються односкладні й неповні речення?

  6. Як впливають на стилістичне забарвлення речень однорідні й відокремлені члени, звертання, вставні слова?

  7. Які стилістичні функції виконують різні види складних речень?

  8. Якими стилістичними ознаками характеризуються різні форми прямої мови?

  9.  Стилістичні ознаки абзаців.

           ІV. Засвоєння нових знань.

-          Робота з підручником. Ознайомлення з теоретичним матеріалом.

- Аналітичне читання. Осмисліть поданий матеріал (роздрук). , роблячи позначки олівцем «+» - знаю, « - « - не знаю, «?» - цікаво

Різні типи складних речень дають широкі можливості для роботи над стилями мовлення та їх ознаками, над синтаксичними синонімами. За допомогою простих речень виражаються лаконічні думки, які в складних об’єднуються в одну складну.

Прості речення створюють динамізм і лаконічність мовлення, виступають як замкнуті, відокремлені одна від одної інтонацією одиниці мови. Коли вони об’єднуються в складне речення, то втрачають свою автономність, між ними виникають більш тісні смислові й граматичні зв’язки. Навіть якщо зв'язок між ними безсполучниковий, між частинами стають більшими паузи, то і тоді ці частини тісніше пов’язані між собою, ніж окремі прості речення.

Прості речення вживаються в усіх стилях мовлення, але найчастіше – у розмовному. Складні речення переважають у книжних стилях – науковому, художньому, публіцистичному і офіційно-діловому. Стилістичні особливості складних речень залежать від:

1)      стилістичних якостей простих речень, що входять до складу складного;

2)      порядку розміщення частин;

3)      ступеня поширеності цих частин;

4)      лексичного наповнення речення;

5)      мети висловлювання;

6)      способу зв’язку частин складного речення.

Уживання складносурядних речень сприяє створенню плавного, дещо уповільненого мовлення. Складносурядні речення служать для створення образної конкретно-чуттєвої картини, виступають емоційно-оцінним засобом. Вони передають явища, що відбуваються одночасно, послідовно або ж чергуються, зіставляються чи протиставляються.

- Бесіда за позначками

- Зіставити художні описи. Чим вони відрізняються? Коли надають перевагу складносурядним реченням порівняно з простими у художньому стилі? (Роздрук)

1. Ясне сонце почало підніматися десь далеко за лісом. Його червоний світ слався в лісі по снігу. На опушених інеєм високих гілках стрибало його ясне проміння, висвічуючи то жовто-зеленими, то червоно-синіми іскорками.

2. Ясне сонце почало підніматися десь далеко за лісом і його червоний світ слався в лісі по снігу, а на опушених інеєм високих гілках стрибало його ясне проміння, висвічуючи то жовто-зеленими, то червоно-синіми іскорками (Панас Мирний).

- Робота за варіантами. На дошці записані речення. І варіант записує з одночасністю дії, ІІ – з послідовністю. Вказати і пояснити, в яких реченнях більший ступінь емоційно-експресивного забарвлення.

1. Ми збирали з сином жолуді дубові, і про день майбутній я казав синкові, і пливли багрові хмари в вишині, і співала осінь весняні пісні! 2. Та вже горять, як свічі, дерева, і памороззю криється трава уранці-рано. 3. На світі правда лиш одна і тільки там живе вона, де селянин і робітник на пана повернули штик. 4. Була метелиця – і тиша залягла. 5. Гойдає вогку черемшину весни всевладная рука, і серце пісню солов’їну на поєдинок виклика (З тв. М.Рильського).

V. Вироблення практичних умінь і навичок.

- Робота біля дошки і в зошитах.

Записати складносурядні речення художнього стилю. Встановити смислові зв’язки  між їх складовими частинами. Визначити спільні для складових частин другорядні члени. Пояснити, з якою метою в художньому стилі вдаються до прийому використання спільних другорядних членів у складносурядних реченнях. Дослідити особливості інтонування таких речень (схематично).

1. На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. (Л.Українка.) 2. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. (Л.Українка.) 3. Межи білих хаток цвіте й вишня рясна й тонковерха тополя пахучим листом шелестить. (М.Вовчок.) 4. Десь цвіли сади і дивно пахли трави.(В.Сосюра.) 5. По городі, заплутуючись в огудинні, шукав собі на ніч місце вітерець і тихо-тихо шерехтіли доспілі маківки. (М.Стельмах.) 6. Ще горять вогнем червоним канни і веселять нас кольори жоржин… (М.Рильський.)

- Самостійна робота. Виконання вправи підручника. «Мікрофон». Передаючи уявний мікрофон, пояснюють виконане.

- Зробити повний стилістичний аналіз тексту за планом (текст заготовлений учнем вдома)

1. Комунікативні завдання тексту.

2. Сфера застосування тексту, мовленнєва ситуація, жанр висловлювання.

3. Форма викладу змісту.

4. Характерні особливості висловлювання.

5. Мовні особливості.

6. Висновок про належність тексту до стилю мовлення.

VІ. Підсумок уроку.

- За матеріалом уроку побудувати зв’язне висловлювання «Я навчився (-лась) сьогодні…»

VІІ. Домашнє завдання. Виписати уривок про культуру спілкування із складносурядними реченнями, зробити мовностилістичний аналіз. 

Дата: 23.03.2020

Тема: Пряма та непряма мова в тексті.  Цитата.

Мета: актуалізувати, узагальнити й систематизувати знання учнів про засоби передачі чужої мови; удосконалювати вміння ставити розділові знаки при прямій мові, діалозі, цитатах; розвивати культуру мовлення, спілкування

Очікувані результати: учні знаходять речення з прямою та непрямою мовою, із цитатами, репліками діалогу; визначають їх особливості, виражальні можливості; правильно ставлять розділові знаки при прямій мові, цитаті, діалозі й обґрунтовують їх; замінюють пряму мову непрямою; порівнюють виражальні можливості різних способів передачі прямої мови.

Обладнання: підручник, дидактичний матеріал

Тип уроку: систематизація й узагальнення знань.

Хід уроку:

1    Організаційний момент.

2. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація.

- Проблемне питання.

(Використовується інтерактивний метод «Мікрофон».)

Як ви гадаєте, навіщо нам знання й уміння із цієї теми? Де ми їх застосовуємо? —

3.  Актуалізація опорних знань учнів 

1. Бесіда.

Що вам відомо про пряму мову? —

Розкажіть про розділові знаки при прямій мові. Наведіть приклади. —

Що вам відомо про непряму мову? —

Розкажіть про розділові знаки при непрямій мові. Наведіть приклади. —

Яка найсуттєвіша відмінність між прямою та непрямою мовою? —

Що називають діалогом? Чи є він різновидом прямої мови? Свою думку доведіть. —

2.   Словниковий диктант.

Організація об’єднаних Націй, Республіка Чилі, Ярослав Муд­рий, Академія наук України, загс, Червона Шапочка, Андріївська церква, комета Галлея, лауреат Національної премії, ріка Дніпро, Дід Мороз, фея, Новий рік, Восьме березня, автомобіль «Таврія», Палац спорту, Чумацький Шлях, постанова Кабінету Міністрів України, Всесвітня Рада Миру.

4. Систематизація й узагальнення вивченого 

1.   Робота з підручником.

1)   Опрацювання теоретичного матеріалу

2)   Виконання вправ і завдань

2.   Тренувальна вправа.

Запишіть приклади речень із прямою мовою за поданими схемами.

«П? — а.— П!»

«П,— а,— п».

А: «П?!».

3.   Самостійна робота.

Спишіть текст, розставляючи пропущені розділові знаки, поясніть їх уживання.

1)   Зозуля прилетіла до чорного Дрозда.

Чи тобі не нудно? питає його Що ти робиш?

Співаю відказує Дрізд Хіба не чуєш?

Я співаю частіше від тебе, проте однаково нудно...

Так ти ж пані тільки те й робиш що підкинувши в чуже гніздо свої яйця з місця на місце перелітаєш співаєш п’єш та їси. А я сам годую бережу і вчу своїх дітей а працю свою полегшую співом.

(Г. Сковорода)

2)   І покликавши старшого конюха спитав Олег Де ж мій кінь якого я поставив годувати і доглядати? Конюх сказав Помер. Олег же дорікнув тому ворожбитові й промовив Неправду кажуть волхви. Всі їхні слова — брехня: кінь мій помер а я живий. І звелів Олег осідлати собі коня Хочу побачити кістки його.

(«Повість минулих літ», переклад В. Близнеця)

4.   Творча робота в парах.

Складіть невелику розповідь, відтворивши дану ситуацію й розв’язавши її по-своєму. Використайте пряму мову чи діалог.

Тебе запрошено на день народження. У пошуках квітів ти запізнюєшся на вказаний час. З’являєшся тоді, коли всі гості вже за столом...

5.   Робота біля дошки й у зошитах.

Запишіть речення, розставивши потрібні розділові знаки. Поясніть їх постановку.

Я подумав тоді Тіні коротшають так само непомітно як і людське життя. Ніщо так не красить людину, як натхнення подумала Ярослава. Все, все ми віддаємо тобі Батьківщино промовив він раптом якимсь дивним голосом ні до кого. Все! Навіть серце.

6.   Гра «Редактор».

Виправте помилки, що виникли при заміні прямої мови непрямою. Запишіть виправлені речення.

Наталка заявила, що я навіки одрікаюсь від Петра і за Возним ніколи не буду. Мати звеліла, що принесіть води. Бабуся попросила онука купити собі хліба. Леся Українка писала, що я була малою горда...

7.   Творче завдання.

Складіть і запишіть діалог із чотирьох реплік.

8.   Творче моделювання.

Подані цитати введіть у самостійно складені речення.

«Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива...» (Т. Шевченко)

«Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». (В. Симоненко)

«Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть...» (Т. Шевченко)

5.  Підсумок уроку 

- Інтерактивна вправа «Мікрофон».

Мені здається, цю тему я засвоїв (засвоїла), тому що...

У мене виникли труднощі з…

Дата: 26.03.2020

Тема. Форма мовлення як стилістична ознака (монолог, діалог, полілог). Період, його стилістичне використання. 

Мета. Ознайомити учнів із стилістичним прийомом – періодом; вивчити правила розстановки коми і тире між частинами періоду; навчитися визначати дві протилежні частини періоду; дослідити стилістичні особливості періоду; розвивати уважність, пильність; виховувати прагнення здобувати знання.

Обладнання.  Таблиця «Стилістичні особливості складного речення».

Учні повинні знати: будову періоду, стилі мовлення.

Учні повинні вміти: добирати й аналізувати тексти різних стилів мовлення, робити синтаксичний аналіз складного речення, розставляти розділові знаки при періоді.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Перевірка домашнього завдання. 

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.

 ІV. Основний зміст роботи.

1. Мотивація навчальної діяльності.

- Бесіда про складнопідрядні речення з кількома підрядними.

- Прочитати спроектований текст. Виписати складнопідрядні речення з кількома підрядними, визначити їх роль у тексті. Які мовні засоби використано в описі моря перед грозою?

В одному місці, де небо сходилось з морем, де білів легенький туман, зявилась чорна пляма. Та пляма все більшала швидко і все наближалась, неначе сунулась морем якась темна копиця, котра ніби росла й ширшала. Микола почув, що тихе море задвигтіло під човном, неначе хтось торкнув море з дна. Тоненький край її заблищав проти сонця, неначе срібна каблучка. Білі вітряки на кораблі стали проти неї ще біліші й блищали, неначе проти чорного поораного поля. На небі раптом зашуміло й загуло, неначе сосновий ліс на вітрі, а чорна хмара так швидко росла й бігла, що можна було слідкувать за нею очима. (і,Нечуй-Левицький.)

- Слово вчителя. У ході вивчення стилістичних особливостей складнопідрядних речень з кількома підрядними варто ознайомитись з періодом – стилістичним прийомом, за допомогою якого посилюється експресивність мовлення, і з правилом уживання коми і тире між частинами періоду.

2. Засвоєння нових знань. 

- Дослідницька робота. Записати речення. Прочитати, дотримуючись правильної інтонації. На які дві частини можна розділити речення? До якої частини речення голос підвищується, а з якої знижується?

Коли я стою перед витвором старогрецької скульптури, сповненої гармонії й світла, або дивлюсь на картини Рафаеля, читаю світлу лірику Пушкіна або слухаю українські народні пісні, що вражають нев’янучою співучою красою, - я не перестаю дивуватися, як творці цих шедеврів у реальному, звичайному, земному вміли знаходити піднесене, вічне. (О.Гончар.)

- Висновок записуємо в зошити. Період – це відносно закінчене за смислом розгорнуте складне (зрідка просте) речення, що завжди розпадається на дві протилежні частини. І частина складається з однорідних одиниць, які читаються з підвищенням голосу, а ІІ завершує першу в смисловому, граматичному та інтонаційному відношеннях, вимовляється пониженим тоном. І частина періоду називається підвищенням, а ІІ – пониженням. Між частинами періоду ставиться кома і тире.

3. Вироблення вмінь і навичок.

- Практикум з теми. Кожен учень дістає роздруковані вправи. Виконує їх самостійно. Потім заслуховуються відповіді.

 Прочитати. Дослідити особливості побудови речення. Визначити тему, основну думку висловлювання, ритміко-інтонаційну організацію. З яким стилем мовлення пов'язується вживання таких синтаксичних конструкцій?

Кленові листки – це ранок рум’яно-морозний, синиць і повзиків свист у повітрі бадьорім, дівчата на стежці у гаю і в небі високому гуси, це шерех, і шелест, і дзвін пурпурової осені, це Пушкін у серці моєму, це дим над рідною хатою, це свідомість, що буде зима, це віра, що прийде весна за нею – і проліски сині розквітнуть там, де нині лежать золотисті кленові листки. (М.Рильський.)

Прочитати. У якому стилі використовується наведений період? Дослідити стилістичні прийоми виразності, емоційності періодичного мовлення.

Речі прості і чисті люблю я: серце для друзів одкрите, розум, до інших уважний, працю, що світ звеселяє, потиск руки мозолястої, сині світанки над водами, шум у лісі зелений і шум золотий, спів солов’їний і пісню людську, скромну шипшину і горду троянду, мужність і вірність, народ і народи – я люблю. (М.Рильський.)

Зробити повний стилістичний аналіз періоду.

Люблю я сади. В усі пори року. І тоді, коли стоять вони сумовито, розбазаривши всю свою літню красу, розтринькавши осінню позолоту, коли на гілках не зостається жодного листочка, хіба що подекуди яке яблучко приліпилось сумовито; в зимову пору вони прекрасні на фоні сніговому – мов викуті з чистої бронзи мідяно-шерхлі стовбури, плетене-переплетене мереживо гілок, перетворює їх на ірреальне видовище, яке більш належить до витвору мистецького, аніж природного; весною сади неповторні у своєму пишному цвітінні, в нерукотворному весільному уборі, в своїй найпрекраснішій порі закоханості в життя і сонце, в порі великого таїнства зародження того віковічного дива та багатства, що його нам дарує щедро сад уже літній. (Ю.Збанацький.)

V. Підсумок уроку.

Чого навчилися на уроці?

Чим корисний був для вас цей урок?

VІ. Домашнє завдання. Вивчити теоретичний матеріал з теми; самостійно підібрати зразки періоду, дослідити стилістичні прийоми виразності, емоційності, зробити повний стилістичний аналіз періоду.

Дата: 30.03.2020
Тема: Синтаксичні стилістичні фігури (еліпс, повтор, градація, риторичне запитання, звертання й ствердження, асиндетон, полісиндетон, парцеляція та ін.)

Мета: Навчити учнів визначати фігури стилістичного синтаксису в художніх текстах та з’ясовувати їх функції.

План

 1. Визначення фігур стилістичного синтаксису.

2. Використання фігур стилістичного синтаксису в стилях мовлення.

3. Види фігур стилістичного синтаксису: – еліпс, замовчування; – епіфора, анафора, анепіфора, епанафора; – повтор, тавтологія, плеоназм, ампліфікація, градація; – асиндетон, полісиндетон; – риторичне питання; – парцеляція, лейтмотив, рефрен.

Попередня підготовка 1. Опрацювати літературу:  Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови / Н.Д.Бабич. – Львів : Світ, 2003. – С. 136-142. – Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови / А.П.Коваль. – К. : Вища школа, 1987. – С. 301-323. – Мацько Л.І. Стилістика української мови / Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, О.М.Мацько ; за ред. Л.І.Мацько. – К. : Вища школа, 2003. – С. 318-319; 369-380 (вибірково). – Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови / О.Д.Пономарів. – К. : Либідь, 1993. – С. 235-244. – Сучасна українська літературна мова. Стилістика / за ред. І.К.Білодіда. – К. : Наук. думка, 1973. – С. 356-369.

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Фігура мови, стилістична фігура, риторична фігура – мовностилістичний зворот, що полягає в особливій синтаксичній організації висловлення для досягнення відповідного виражально-зображального ефекту.

Стилістичні фігури поділяються:

І. За функцією, роллю в мові фігури поділяються на: – номінативно-експресивні (виступають як засіб характеристики позначуваного поняття); – композиційні (виступають як засіб організації тексту – анафора, епіфора, паралелізм та ін.).

ІІ. За кількісним складом: – фігури розгортання: а) фігури додавання як приєднання до висловлення одиниць з новою інформацією – порівняння, оксиморон, антитеза, парономазія; б) фігури додавання як повторення тієї самої або подібних одиниць – повтор, ампліфікація, плеоназм, тавтологія, паралелізм, анафора, епіфора, градація; – фігури згортання (еліпсис, полісиндетон).

Основні особливості фігур мови: служать засобом увиразнення художнього мовлення; відхиляються від звичайного синтаксичного типу; посилюють емоційно-експресивні можливості тексту; використовуються як наслідок свідомого вибору, спеціального розрахунку письменника з метою вплинути на свого читача; відзначаються оригінальністю форми. Стилістичні фігури можуть виконувати різноманітні функції: уникнення одноманітності словесно-синтаксичної форми вираження думок у повсякденному, побутовому мовленні; логічне виділення й упорядкування тексту в науковому та офіційно-діловому стилях; індивідуалізація, типізація, виділення окремих слів та частин фрази, особливо важливих у смисловому відношенні в художньому мовленні.

 Еліпс (еліпсис) – пропуск одного (кількох) з компонентів синтаксичної конструкції, стійкого сполучення, слова, який легко домислюється, відновлюється у контексті або ситуації мовлення. Загальним чинником еліпса є наявність відповідного контексту або ситуації, його психологічними причинами є тенденція до економії мовних зусиль, прагнення передати ту саму інформацію меншим відрізком тексту; прагнення передати динаміку ситуації, швидкий розвиток чи зміну подій; уникнення повторень того самого слова; тенденція до експресивного оновлення формальних засобів мовлення; роздуми, розгубленість, невпевненість мовця при вираженні думки, що веде до неповноти в її мовному оформленні; евфемістичні міркування; у безособових реченнях: важливість самої дії – без суб’єкта, який може бути відомий лише в загальних рисах. Вживається для відтворення енергійності, схвильованості, розгубленості. Використовується в публіцистиці й художній літературі.

 Замовчування (умовчання, апосіопеза) – стилістична фігура у формі незавершеного, обірваного висловлення, що передає емоційний стан мовця (схвильованість, подив, нерішучість тощо), його небажання або неспроможність з різних причин про щось говорити, а також використовується автором як натяк на що-небудь, залишаючи це на здогад самого читача, слухача: А там... а там... сину, сину! Та й не доказала (Т. Шевченко).

Епіфора – стилістична фігура, яка утворюється розташуванням повторюваних мовних елементів у кінці суміжних синтаксичних одиниць – речень, віршових рядків, контекстуальних уривків тощо. Епіфора підсилює значення повторюваного мовного елемента, сприяє появі мікрообразу підтекстових асоціацій, концентрує авторську думку і забезпечує емоційне сприйняття твору.

Анафора – єдинопочаток, одна з риторичних фігур, вживаний на початку віршованих рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення впродовж твору або його частини. Анафора виступає важливим засобом виразності в художньому тексті. Завдяки анафоричному повтору збільшується семантичний обсяг мовних одиниць, вносяться нові художньо-смислові відтінки у вислів, концентрується авторська думка. Анафора служить основою різноманітних образних уявлень та підсилює емоційне сприйняття твору. Анафору також використовують як виражальний засіб у науковому і публіцистичному стилі для виділення певного слова і як засіб впливу на емоції читача.

Анепіфора (кільце, просаподосіс, епістрофа) – стилістична фігура, в якій певна синтаксична одиниця (речення, абзац, строфа) має однаковий початок і кінець.

Епанафора (композиційний стик, епаналепсис, епанастрофа, анадиплосис, стик) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчується попередній рядок. Епанафора формує відповідну ритмо-мелодійну експресію вірша, композиційно об’єднує строфи, підкреслює емоційне напруження у вірші та акцентує увагу на основному в творі.

 Повтор – фігура мови, що полягає у дво- або кількаразовому використанні в межах контексту в певній послідовності тотожних чи подібних (як у формальному, так і в семантичному аспектах) звуків, слів або їх частин, синтаксичних конструкцій, ужитих компактно або дистантно, для досягнення відповідного виражального чи виражальнозображального ефекту. Повтори поділяються: 1. Відповідно до мовного рівня: звукові, лексичні, синтаксичні (сполучникові та безсполучникові). 2. На повторення тієї самої або подібних у формальносемантичному чи тільки семантичному відношеннях одиниць на: повні і часткові повторення; подвоєння; потроєння. 3. Залежно від ролі в мові на: а) композиційні – як засіб організації художнього тексту (наприклад, при анафорі, епіфорі, багатосполучниковості і як результат намагання мовця (при стилістично неопрацьованому усному мовленні) утримати в пам’яті слухача, так і у власній нитку розповіді; б) номінативно-експресивні (переважно подвоєння) – як засіб характеристики позначуваного явища підсилення та увиразнення висловлюваного почуття тощо. Використовуються для стилістично-семантичного виділення, підкреслення в тексті певного слова, обігравання певних слів або значень, передачі роздумів, сумнівів, вагань мовця, вираження інтенсивності вияву позначуваної ознаки, дії, почуття, великої кількості, великої протяжності в просторі та часі. У різних функціональних стилях сучасної української мови повтор набув особливо великої ваги. Повтор художньо увиразнює мову, зміцнює її експресивно-зображувальні властивості, увиразнює різноманітні семантико-стилістичні відтінки художнього тексту. Повтор може реалізовуватися в явищах ампліфікації, плеоназму, тавтології.

Тавтологія – стилістична фігура, що полягає в поєднання однокореневих слів для посилення експресивних відтінків позначуваних ними понять: вітер весняний розкрилює крила. / І квіти найперші у душу цвітуть. / Не плач, моя вербо! Не плач, моя мила! / Бо сльози, як грози, на землю падуть (Г.Чубач). Вживання тавтології – це не випадковий збіг, а цілеспрямована дія, що концентрує увагу читача на найважливіших предметах, характеристиках, ознаках, діях. Тавтологія збагачує вислів додатковими нюансами – і змістовими, і експресивними. Тавтологія може бути виявом недостатньої культури мовлення: моя автобіографія, народний фольклор, основний лейтмотив, перший дебют, місцеві аборигени. Тавтологію традиційно вважають різновидом плеоназму, хоч між цими явищами відношення швидше не видо-родові, а взаємодоповнювані.

Плеоназм – фігура мови, побудована на повторі слів або афіксів з тотожними чи подібними значеннями: живий-здоровий, море-океан, плакати-ридати, люба- мила, тишком-нишком. Фігура притаманна для народної творчості. Використовується як засіб стилізації під фольклор.

Ампліфікація – фігура мови, що полягає в нагромадженні синонімів і взагалі слів із близьким значенням, однотипних висловів і синтаксичних конструкцій, однорідних членів речення: Гармидер, галас, гам у гаї (Т.Шевченко). Ампліфікація вживається переважно в мові фольклору, публіцистиці, ораторському мистецтві. Ампліфікації сприяють висвітленню зображуваного явища чи поняття в усіх аспектах.

Градація – фігура мови, в основі якої розташування послідовно нагромаджуваних семантично близьких і/або синтаксично однотипних компонентів конструкції в напрямі поступового наростання, посилення або (значно рідше) спаду, послаблення (з відповідним наростанням або спадом інтонації) інтенсивності їх значення, а частіше – просто емоційно-експресивної характеристики всього висловлення. Виокремлюють висхідну (клімакс) і спадну (антиклімакс) градації. У фольклорі градація в основі композиції пісенних і казкових текстів. У художніх текстах градація виконує функції як логічної, так і емоційної домінанти.

Полісиндетон (багатосполучниковість) – стилістична фігура, яка полягає в нагромадженні сполучників та інших службових частин мови для логічного й емоційного виділення кожного із складників висловлювання. Багатосполучниковість уповільнює мовлення, служить для виділення значущих слів, надає мові урочистості, оскільки часто асоціюється або стилізується під багатосполучникові конструкції біблійних текстів, служить для логічного й емоційного виділення кожного зі складників висловлювання, використовується у прозових творах, надаючи їм експресивного колориту. Асиндетон (безсполучниковість) – стилістична фігура, побудована на спеціальному пропуску сполучників між членами речення і між реченнями. Асиндетон надає висловлюванню стрімкості, конденсованості змісту. Безсполучниковий зв’язок – типове явище усної розмовної мови, проте досить широко воно вживається і в художньому стилі. Полісиндетон в поезії дає змогу досягти більшої стислості, емоційної конденсації.

 Риторичне питання – це стилістична фігура у формі запитання, яке не потребує відповіді. Відзначається великим зарядом експресії, тому широко вживається в усіх стилях мовлення. Експресивна сила риторичного питання базується на властивій питальним реченням інтонації очікування відповіді, інтонації, покликаній привернути увагу слухача або читача. Риторичні питання – це властивість піднесеної, високоемоційної мови. За допомогою риторичного питання можна передати гамму тонких, напівокреслених, ледве відчутних почуттів і переживань. Діапазон вживання риторичних питань: від розмовного, побутового мовлення до публіцистичного, ораторського. Парцеляція – спосіб мовленнєвого оформлення єдиної синтаксичної одиниці – речення кількома комунікативними одиницями – фразами. До опорного речення після розділової паузи додається одна або кілька інтонаційно-смислових одиниць, що разом з першим передають зміст одного висловлення: Зранку рушився вітер. Як чабан овець, гнав прудко кудись отару сірих хмар. Розпатлав верби в березі й зашелестів очеретами. Холодно було. В обід пустився дощ. Дрібний, холодний, як восени (А.Головко). Парцеляція широко використовується у художній літературі та публіцистиці як один із засобів зображувального синтаксису.

Лейтмотив – основна, наскрізна думка тексту, що виражається різними текстовими засобами – лексичними повторами, семантичним зв’язком висловів, зокрема й синонімічних, антонімічних тощо.

Рефрен – уривок тексту, який час від часу повторюється, допомагаючи тіснішому об’єднанню його компонентів і наголошуючи на певному аспекті думки.

Дата: 02.04.2020

Тема: Пунктуація як стилістичний прийом.

Мета: проаналізувати існування авторської пунктуації, яка протирічить сучасним нормам використання розділових знаків. 

Така пунктуація пояснюється різними причинами від свідомого використання автором значення знаку до розташування розділових знаків відповідно застарілим зараз нормам. 

Виклад основного матеріалу. 

Як відомо, поява індивідуально-авторських знаків пунктуації сигналізує про те, що певний уривок твору потрібно читати дуже уважно, оскільки такий розділовий знак може включати зміст, який є важливим для автора. Ці знаки потрібні автору для того, щоб установити певне читання тексту; вони можуть бути обрані з-поміж «маркованих», нейтральних варіантів знаків, які можна використати в певній ситуації, а також можуть виходити за межі норм. Окремий знак може стати засобом виразності, але в більшій мірі в цій ролі може виступати послідовність розділових знаків, які знаходяться поряд. 

Один із прийомів – повторення одного і того ж розділового знаку. Будь-яке мовлення супроводжується паузами, інтонацією, що передають емоційновольовий стан автора, його ставлення до сказаного, надають різних смислових відтінків висловлюванню. Для того щоб передати  це на письмі, автор використовує власну розстановку розділових знаків, які донесуть до читача прагнення автора.  Окремі авторські пунктограми, так само, як, наприклад, лексичні або синтаксичні засоби мови, можуть мати поряд з основним значенням допоміжне, наповнене певним стилістичним значенням. 

Індивідуальність у застосуванні розділових знаків полягає не в порушені пунктуаційної системи, не в нехтуванні традиціями і правилами, а в посиленні їх значення як додаткових засобів передачі думок та почуттів у письмовому тексті, у розширенні їх застосування. Вона несе в собі експресивність, стилістично значуща та допомагає письменнику і поету в творенні художньої виразності, що підвищує гнучкість і розвиток пунктуаційної системи мови.  Індивідуально-авторські розділові знаки використовуються, скажімо, при заміні «немаркованого» нормативного розділового знаку. 

Художній стиль є найширшою ареною використання індивідуальноавторської пунктуації. Індивідуальність у використанні розділових знаків, систематичність у позиціях певних пунктограм є індивідуальний літературний прийом, який служить авторові засобом передачі особливого стану ліричного героя. Вона допомагає розкрити сутність поетичної думки і створеного нею образу; стає сильним стилістичним засобом і віддзеркалює явну симпатію автора до окремих знаків. Розділові знаки в літературі виступають додатковими засобами виразності, передачі почуттів, думок в тексті. Індивідуальна пунктуація несе в собі заряд енергії, експресивності, вона має стилістичне значення і допомагає письменнику і поету в створенні художньої виразності, засобом передачі інформації читачу, допомагають точніше виражати думки і природнішу мову. Автор наголошує на найголовнішому, на значному, ставить на перше місце основне і на другий план – додаткове. 

Авторська пунктуація – це авторська манера письма, це індивідуальність письменника та поета, це хід його думок, емоційна насиченість. Усі письменники у своїй діяльності виробляють власний стиль, який визначається їхніми звичками в письмі, в застосуванні літературних прийомів і засобів виразності, до чого належить і використання розділових знаків. Читаючи твори певного автора, ми можемо прослідкувати системність у використані або не використанні певного розділового знаку та визначити функцію, яку він виконує, його змістовність. У літературі індивідуальність в пунктуації виконує акцентновиділяючи та експресивно-емоційну функції.  Використання авторської пунктуації є дуже широким і різним, ми повинні орієнтуватися в індивідуальному використанні розділових знаків, оскільки нерідко пунктуація стає засобом виразності. Та треба пам’ятати, що в творі в відповідності з вимогами жанру авторську пунктуацію (в тому випадку, якщо вона дійсно протирічить сучасним нормам) небажано зберігати при цитуванні, розташування ж власних розділових знаків, які протирічать сучасним правилам, розглядається як помилка. Скажімо, вживання розділових знаків у поетичних творах Т. Г. Шевченка представлено в найяскравішій формі. Письменник відображає свій стиль письма, в основу якого покладено різноманітність та індивідуальність в використанні розділових знаків.

 У творах Т. Г. Шевченка присутня власна система організації писемного мовлення, яка виражена варіативним використанням розділових знаків та відхиленням від пунктуаційних норм, що ми розглянемо в подальшій роботі. Одним із випадків використання індивідуально-авторської пунктуації Тарасом Шевченком є вживання варіативних знаків. Варіативні знаки – це можливі і допустимі правилом розділові знаки, один з яких є нейтральним, а інший несе додаткову смислову інформацію. Поява такого знаку є сигналом того, що фрагмент потрібно читати дуже уважно, оскільки він може мати відтінки змісту, які мають значення для автора. У творах письменника це виражається заміною коми та двох крапок при поясненні таким знаком як тире або коми та тире. За правилом, якщо підрядна частина потребує смислового й інтонаційного виділення, то між головною і підрядною частинами може ставитись тире або кома й тире. Кома і тире ставиться в періоді на початку другої частини, яка визначається різкими спадом голосу. 

У творах письменника зустрічаються такі випадки авторської пунктуації як тире між частинами складного речення, яке виконує функцію інтонаційної виразності думки письменника: Як дівчата цілуються, Як їх обнімають, І що тойді їм діється – Я й досі не знаю/ («Не тополю високую…», с. 402); Не одурить бог, Карать і миловать не буде: Ми не раби його – ми люде! («Світе ясний!Світе тихий!.., с. 567); Як була я молодая – І гадки не мала, По садочку походжала, Квітчалась, пишалась (Відьма, с. 504). Тире розділяє однорідні присудки, які поєднані сполучником, та з іншого боку перша частина речення виражає умову і друга – наслідок. Автор обрав сильніший за смисловим вираженням знак. Наприклад: Під хатами, поміж садами, / Зашиті в шкуру і в смолі, / Гробокопателі / в селі Волочать трупи ланцюгами / За царину – і засипають / Без домовини; дні минають (Чума, с. 407). Тире як спосіб використання варіативного знаку в тексті автор ставить на місці двох крапок. В певний період часу звичним було використовувати кому і тире, у випадках, там де ставиться звичне нам тире, але це також уважається особливістю використання пунктуації певним рядом письменників для збільшення паузи і посилення інтонації.  Розглянувши приклади, ми спостерігаємо особливість посилення позиції двох крапок засобом тире в випадку між частинами складного безсполучникового речення для розкриття змісту першого або друга частина вказує на причину. Приклад: Не так тії вороги, / Як добрії люди – / І окрадуть жалкуючи, / Плачучи осудять, / І попросять тебе в хату (Не тії то вороги, с. 396 ).; А уночі розхристана / І простоволоса / Селом ходить – то співає,  то страшно голосить (Сова, с. 184). Друга частина речення пояснює слово в першій частині. Тире збільшує тривалість паузи між частинами і допомагає читачу чітко і глибоко усвідомити зміст сказаного: І, звичайне, / Коло корчми стали – / Дати коням одпочити, / Та й дружки пристали  / Співаючи (Якби тобі довелося…, с. 434).; Тепер летиш в Україну – / Тебе виглядають (Н. Маркевичу, с. 117).  

Тире на місці коми, де друга частина речення пояснює першу частину: Дивлюся – гетьман з старшиною (Великий льох, 233).; Год, другий минає, / Як побрались; а дивіться – / Вкупці гуляють / По садочку (Сліпий, с. 231). 

Тире в складному безсполучниковому реченні з підрядним з’ясувальним зв’язком: Та ніхто не докучає /  І не розважає – / Чого болить і де болить, / Ніхто не питає (Не женися на багатій…, с. 205). Автор організовує текст у певний ритм, наголошує на слові, які пояснюється, на причину, що допомагає усвідомити глибше зміст сказаного. Як бачимо, використання розділових знаків, яке не є закріпленим у системі пунктуації є порушенням пунктуаційних норм, що не поширюється на художню літературу. Автор художнього чи ліричного тексту може використовувати пунктуацію проти норм, яка виконує в тексті певну функцію і надає йому стилістичного і експресивного забарвлення. 

Висновки. Використання авторської пунктуації є дуже широким і різним, ми повинні орієнтуватися в індивідуальному використанні розділових знаків, оскільки нерідко пунктуація стає засобом виразності. Проте треба пам’ятати, що у творі відповідно до вимог жанру авторську пунктуацію небажано зберігати при цитуванні, розташування ж власних розділових знаків, які суперечать сучасним правилам, розглядається як помилка. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бевзенко С.П. Сучасна українська мова. Синтаксис / С.П. Бевзенко: [Навч. посібник для студентів філол. спец. вищих навч. закладів]. – Київ: Вища школа, 2005. – 270 с.  2. Дорошенко С.І. Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові / С.І. Дорошенко. – Х.: Вид-во Харк. ун-ту., 1980. – 722 с. 3. Тарас Шевченко. Кобзар, - Київ:Дніпро, 1966. – 623 с. 4. Плющ Н. П. «Авторська» пунктуація в системі графічних засобів відображення на письмі невербальних компонентів комунікації / Н. П. Плющ // Українське мовознавство. – К., 2004. – 30 с. 

Дата: 06.04.2020
Тема: Тренувальні вправи (стилістичні можливості складного речення та синтаксичних фігур).
Мета: актуалізувати, узагальнити й систематизувати знання учнів про стилістичні можливості складного речення та синтаксичних фігур; удосконалювати вміння ставити розділові знаки у складному реченні; розвивати культуру мовлення, спілкування

Тренувальні вправи.
Вправа 1.
1. Лектор розповідав про розвиток сучасних інформаційних технологій. – Лектор розповідав про те, як розвиваються сучасні інформаційні технології. 2. Газети писали про будівництво багатоповерхівок у нашому місті. – Газети писали про те, що в нашому місті будують багатоповерхівки. 3. Льотчики завжди мріють пересісти на нові машини і відчути себе володарями найновішої техніки. – Льотчики завжди мріють пересісти на нові машини, щоб відчути себе володарями найновішої техніки. 4. Час запросити генерального конструктора розповісти робітникам про нову модель літака. – Час запросити генерального конструктора, щоб він розповів робітникам про нову модель літака. 5. Радіо сповістило про успішне завершення переговорів. – Радіо сповістило, що переговори завершились успішно. 6. Восени птахи відлітають у теплі краї. – Коли настає осінь, птахи відлітають у теплі краї. 7. Навесні птахи повертаються у рідні краї. – Коли приходить весна, птахи повертаються у рідні краї. 8. Сад, посаджений нами кілька років тому, дає чималі врожаї. – Сад, який ми посадили кілька років тому, дає чималі врожаї.
Вправа 2.
1. Земна куля оточена повітряною оболонкою. Вона називається атмосферою. – Земна куля оточена повітряною оболонкою, що називається атмосферою 2. Усі атмосферні явища вивчає наука. Цю науку називають метеорологією. Усі атмосферні явища вивчає наука, яку називають метеорологією. 3. Раптове потепління спричиняється надходженням теплої повітряної маси. Тепла повітряна маса рухається з теплих районів у холодні. – Раптове потепління спричиняється надходженням теплої повітряної маси, що рухається з теплих районів у холодні. 4. На противагу теплій повітряній масі, холодна повітряна маса приносить похолодання. Вона рухається з холодних районів. – На противагу теплій повітряній масі, холодна повітряна маса приносить похолодання, що рухається з холодних районів.

Вправа 3.
1. Зима цього року видалася сніжна, морозна, чим цілком були задоволені лижники. – Зима цього року видалася сніжна, морозна, внаслідок чого іноді на один-два дні припинялися заняття у школах. – Зима цього року видалася сніжна, морозна, чого давно вже не було в наших краях. 2. Тут було сухо, хіба якась крапля влітала з вітром під дах. – Тут було сухо, тому туристи вирішили відпочити. – Тут було сухо, тому що дах на будинку був недавно відремонтований. 3. За розмовами і незчулися, як пролетіло кілька годин. – За розмовами і незчулися, що пора збиратися в дорогу. – За розмовами і незчулися, які викрутаси за вікном виробляє природа.
Самостійна робота.
1. Місто, яке збудували поблизу моря, залюбки обживала молодь. 2. Це було продовження вчорашньої історії, яку не розказали до кінця. 3. Зоря, що не догоріла, полум’яніла на заході. 4. Помилка, що була не виправлена учнем, вплинула на оцінку. 5. Вулицю встеляло осіняє листя, що не прибрали зранку. 6. Річка, що була скута кригою, відбивала проміння призахідного сонця.

Дата: 09.04.2020
Тема: Узагальнення й систематизація вивченого з теми «Граматичні (синтаксичні) ресурси стилістики». ТКР «Граматичні (синтаксичні) ресурси стилістики»

                         Граматичні (синтаксичні) ресурси стилістики

Початковий рівень

1 Періодом називається:

а) прийом поділу на речення, що за змістом є частинами попередніх речень, але інтонаційно та графічно виділені в окремі синтаксичні одиниці;

б) конструкція, коли спершу йде кілька однотипних речень, а потім , після коми і тире, - головна частина;

в) незвичайний порядок слів.

      2. Мовлення однієї особи – це:

               а) полілог;

               б) діалог;

               в) монолог.

       3.  Звертання до неживих предметів, явищ природи, казкових героїв є:

               а) риторичним запитанням;

               б) риторичним звертанням;

               в) метафорою.

       4. Складні речення наявні в:

               а) науковому стилі мовлення;

               б) художньому стилі мовлення;

               в) будь – якому стилі мовлення.

       5. Для обґрунтування чи спростовування думки цитування тексту застосовується в:

               а) офіційно – діловому, науковому, публіцистичному стилях мовлення;

               б) розмовно – побутовому, науковому, художньому стилях мовлення;

               в) науковому, конфесійному стилях мовлення.

       6. Сукупність правил про склад, функції і вживання розділових знаків – це:

               а) синтаксис;

               б) пунктуація;

               в) стилістика.

      Середній рівень

           Придумати й записати речення з риторичним звертанням.
                  Дайте визначення діалогу.

            Наведіть приклад речення з інверсією.

 Достатній рівень

1                 У реченні розставити розділові знаки, визначити стильову приналежність.

Повитягались гострі шпилі  одділились окремі каміння перетворились у білий мармур одяглися в різьбу і став перед нами острів із моря увесь як Міланський собор.

2                        Поясніть стилістичні й логічні помилки у вживанні однорідних членів речення. Виправте неточності.

Ми поповнили майстерню кваліфікованими кадрами й необхідним інструментом.

 Високий рівень

1          Скласти текст на тему: « Зима – чарівниця», використовуючи синтаксичні стилістичні фігури.
    
      Дата: 13.04.2020
      Тема: Нормативність мовлення. Варіантність мовної норми.
       Мета: узагальнювати знання учнів про стилістику, повторити вивчене про значення норми літературної мови, удосконалювати вміння визначати стилістичні ознаки слів та текстів, утворювати слова і форми слів; розвивати навички роботи з текстами, уміння робити лінгвістичний аналіз тексту, навички роботи з інформацією, творчі навички; збагачувати словниковий запас; виховувати дбайливе та уважне ставлення до рідної мови.

Тип уроку: повторення знань, удосконалення вмінь і навичок.

ХІД УРОКУ

 I. Організаційний момент

II. Ознайомлення учнів із темою, метою і завданнями уроку

III. Виконання практичних вправ, спрямованих на повторення вивченого

Робота з опорною схемою

► Згадайте, що таке мовні норми. Які ознаки вони мають?

► Де зібрано закони писемної мови?

Матеріал для вчителя. Мовна норма — це сукупність мовних засобів, що вважаються правильними й сприймаються носіями мови як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови і суспільства. Ознаки мовної норми: гнучка стабільність, варіантність, дотримання усталених, загальноприйнятих правил щодо слововживання, написання, наголошування слів, граматичного оформлення висловлювання. Закони писемної мови зібрані в «Українському правописі» (редакція 1993 p.).

 Робота з таблицею

► Заповніть таблицю за поданим початком.

Види норм української літературної мови
Орфоепічні	Регулюють вимову звуків та наголошування слів
Лексичні й фразеологічні
Морфологічні
Синтаксичні
Орфографічні й пунктуаційні
Словотворчі
Стилістичні

Лексична робота

► З’ясуйте значення й стилістичне забарвлення кожного слова в синонімічних рядах. Визначте стрижневе слово кожного ряду.

Берегти — боронити — уборонити — зберегти. Бігти — мчати — нестись — гасати — ганяти — скакати. Парубок — юнак — хлопець — молодик — молодець. Безліч — чимало — чималенько — тьма — багацько — сила-силенна. Обличчя — лице — лик — пика — фізіономія — вид. Чудовий — чудесний — дивний — дивовижний — чарівний — пречудесний.

► Як стилістичне забарвлення слова впливає на правила його вживання?

«Кращий знавець фразеологізмів»

► Наведені фразеологізми запишіть у три колонки: розмовно-побутові, народнопоетичні, книжні. Поясніть їх значення, використавши фразеологічний словник.

Витріщити очі, слово в слово, язик чесати, з оригіналом згідно, з давніх-давен, шуми в серці, червоная калинонька, гуси-лебеді, рухоме майно, на точці замерзання, грати першу скрипку, як риба у воді, допекти до живого.

► Наведіть ще приклади фразеологізмів, що належать до трьох указаних груп.

Усна робота

► Визначте характер помилок у поданих конструкціях, підберіть правильний варіант.

Хочеться сказати кілька зауважень з приводу прочитаної доповіді. Звернемо увагу до легенди про Данко. У допомозі вчителю можуть стати й популярні посібники з історії живопису. У кінотеатрі ми зустріли Ольгу з Миколою і їхню Наталочку з косичками. Дядько Лев добре ставиться до Мавки, любить природу. Такі люди і молодь були достойними епохи, в яку вони жили. У своїх творах і віршах Шевченко гнівно викриває царизм. Хлопчаки тікали, накивавши п’ятами.

 IV. Підсумок уроку

► З’ясуйте емоційні та стилістичні можливості наведених дієслів. Доповніть ряди власними прикладами. Штовхнути, козакувати, парубкувати, дівувати, гарувати, кухарювати, батрачити, наймитувати, багатшати, добрішати, старітися, молодіти, злішати, розумнішати, гладшати, теплішати.

Заметушитися, заспівати, заговорити, зажевріти, закричати, засвітися; розкричатися, розговоритися, розспіватися, розсістися, розшарітися.

V. Домашнє завдання

► Записати 10 українських народних прислів’їв і приказок, побудованих на антитезі або антонімії. Визначити стилістичне забарвлення цих мовних засобів.

          Дата: 16.04.2020
      Тема: Правильність, точність, логічність і чистота мовлення.

Мета: дати учням поняття основних комунікативно-стилістичних якостей мовлення; розвивати усне й писемне мовлення, підвищувати культуру мовлення; виховувати любов до української мови.

Очікувані результати: учні розрізняють основні якості мовлення, володіють навичками культури мови.

Обладнання: дидактичний матеріал.

Тип уроку: урок поглиблення та систематизації знань.

Хід уроку

 І. Актуалізація опорних знань учнів

1.Інтерактивна вправа «Інтерв’ювання»

– Які основні вимоги до мовлення?

– Що таке точність і доречність та доцільність мовлення?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

«Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Чим міцніші зв’язки людини з культурою народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина й патріота». (В.Русанівський)

—              Що, на вашу думку, є ознакою культурної людини?

ІІІ. Відтворення ключових питань

1. Робота з текстом. Прочитайте текст. До якого стилю мовлення він належить?

Культура мови

Культура мови — це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. Основою мовної культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними й стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовної культури не вичерпується.

Мова має бути не тільки правильною, а й лексично багатою, синтаксично різноманітною. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живу мову, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, користування словниками. Треба активно розвивати свою мову: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.

Культура мови тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мова в неї ясна, логічна. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мова в неї плутана, беззмістовна, захаращена зайвими словами. Мова тоді гарна, коли вона якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи й легко сприймається, зрозуміла.

Грамотна, багата мова — не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів, а й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову. (О. Федик)

 2. Бесіда.

 — Що є основою мовної культури?

— Якою має бути мова?

— Що означає «активно розвивати свою мову»?

— Коли мова гарна?

3. Слово вчителя. Під культурою мови розуміється сукупність якостей, що якнайкраще впливають на адресата, враховуючи конкретну обстановку і, звісно ж, поставлене завдання. До таких якостей належать: — правильність; — точність; — логічність; — чистота; — виразність; — багатство; — доречність. Розглянемо ці якості докладніше.

Правильність мовлення — це дотримання літературних норм, що сприймаються мовцями як «ідеал» чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальні орфоепічні норми, для писемного — орфографічні й пунктуаційні. Точність — це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата). Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це:

1) знання предмета мовлення;

2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами;

3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.

 Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, уміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду.

По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімії, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних. Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою аудиторією. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування.

Логічність тісно пов’язана з точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, що забезпечує змістові зв’язки між словами й реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.

 Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої тощо.

Чистота мовлення — це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належать також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.

Виразність мовлення — це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад повтори, антитеза (протиставлення) та ін.

 Виразність мови забезпечують: 1) самостійність мислення мовця; 2) небайдужість, інтерес автора до написаного й сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та її виражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів.

Багатство мовлення — це використання мовцями великої кількості мовних одиниць — слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства й різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється в тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами. Для ясного й чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує 6–9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Сервантес — близько 17 тис. слів, М. Гоголь — близько 10 тис., О. Пушкін, Т. Шевченко, І. Франко — понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови (1971–1980) нараховує понад 130 тис., «Великий тлумачний словник сучасної української мови», виданий 2001 року, містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики. На граматичному рівні багатство мовлення створюється використанням варіантів форм і конструкцій (батькові — батьку, на вечірньому  — на вечірнім, п’яти  — п’ятьох, квартира професора  — професорова квартира, обрати суддею  — обрати на суддю, починатися прес-конференцією  — починатися з  прес-конференції, згідно з рішенням — відповідно до рішення). Можна говорити також і про інтонаційне багатство мовлення — використання найрізноманітніших інтонацій (розповідної, питальної, окличної).

Доречність мовлення — це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів — науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики в документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

ІV. Виконання практичних вправ на повторення вивченого

1. Відредагуйте й запишіть речення.

1. Цей факт доводить про те, що творчий потенціал закладу ще не вичерпано. 2. У професії вихователя велику роль має любов до дітей. 3.Твори Григора Тютюнника перекладено на різних мовах. Кожний з учнів відвідував гурток по вподобаннях. 4.Побувавши в гостях, нас приймали дуже радо. 5. Завдяки несерйозному ставленню до навчання, студент не склав іспит з історії. 6. Оскільки 70 % учнів захворіли грипом, у школі оголосили карантин. 7. Підійшовши до будинку, йому здалось світло у вікні. 8. Працюючи вправно й зосереджено, контрольна робота була написана вчасно. 9. Згадуючи дитинство, перед нами постає батьківська хата. 10. На цьому питанні я зупинюсь більш конкретніше.

2. Запишіть речення, вибравши з дужок потрібне слово; поясніть свій вибір.

Дружніми оплесками (нагороджують, відплачують) лектора вдячні слухачі. День видався вдалим — контрольну написали (успішно, тріумфально). Ми разом зі словами набираємось (глузду, розуму), прислухаємося до чужих думок. Там в один жмут зібралися всі промені (великого, здорового) сонця. На самісінькому згині річки (багряніла, рум’яніла) якась цятка. Він довго не міг заснути, згадував (нинішні, сучасні) пригоди. На думку більшості вчених, освіту (майбутнього, прийдешності) характеризуватиме комп’ютеризація. Керівництво визнало нашу роботу (ефективною, результативною). На сьогоднішньому засіданні гуртка (говорили, балакали) про результати конкурсу. У порту стояло багато різних (суден, посудин). Біологічний та соціальний чинники посідають чільне місце в характері (особистості, людини).

3. Знайдіть і виправте лексичні помилки, з відредагованими словосполученнями складіть речення; запишіть їх.

Купили букет квітів; люблю травень місяць; побачили стару бабусю; наближався молодий хлопець; свідчення про народження; жіночі окраси; українські письменники й поети.

4. Зробіть текст виразнішим, увівши в нього епітети, метафори, порівняння, антитези. Перед людиною простяглись землі. На пагорбах — ліси. Між лісами — плями пісків. Під горами через луги тече Дніпро. Над кручами — шлях на Київ. На пагорку цвіли вишні. Прадуб похилився над Дніпром. Пахне чебрецем і полином. На небі — грім. Весняні хмари — над Дніпром. Довідка: безмежні, крутих, дрімучі, древні, переливається на сонці, старий, сріблястий, високому, вився, як змія, старезний, самотній, гримотів, велетенські.

 V. Закріплення вивченого матеріалу

Заключна бесіда.

—   Розкрийте зміст поняття «культура мови».

—   У чому полягає багатство мови?

—   Що означає точність мови?

— Який зміст вкладається в поняття «чистота мови»?

— Що таке «виразність мовлення»?

 VІ. Підбиття підсумків уроку

    Прочитайте прислів’я. Чого вони нас навчають?

– Що маєш казати – наперед обміркуй.

– Не хочеш почути поганих і дурних слів – не кажи їх сам.

– Умієш говорити – умій слухати.

– Дав слово – виконай його.

VІІ. Домашнє завдання. Дати розгорнуту відповідь на запитання «Чому мовлення культурної людини вирізняється точністю, логічністю, чистотою, багатством, виразністю, доречністю?»

Дата: 21.04.2020

Тема: Образність і доречність мовлення.

Мета: розширити знання учнів про комунікативні ознаки мовлення; удосконалювати мовленнєво-комунікативні вміння складати монологічні висловлювання, формувати уміння правильно, логічно, послідовно викладати думки, користуватися образними художніми засобами; виховувати любов до українського слова, чуття краси мови.

Вправи і завдання для підвищення культури мовлення учнів, погруповані за ознаками мовлення

ДОРЕЧНІСТЬ

Доречність – ознака мовлення, яка організує його точність, логічність, чистоту, вимагає такого добору мовних засобів, що відповідають ситуації спілкування. Доречне мовлення має відповідати темі висловлення, його логічному змісту, емоційному забарвленню

Доречність мовлення залежить від мовця, його мовленнєвої поведінки, мовної етики.   Важливим для доречності мовлення є вміння встановити контакт із співрозмовником, знайти відповідні слова, інтонацію, варто також враховувати  склад мовців та форми (усної чи писемної) мови. В ході розмови  дотримуватися норм спілкування є обов’язковим для кожного. Треба завжди пам’ятати, що «шабля ранить тіло, а слово – душу».

 Умови доречності мовлення такі:

• розуміння необхідності доречності мовлення;

• володіння культурою мовлення і спілкування за допомогою мови;

• висока вихованість людини, рівень її культури, моральних якостей;

• досконале знання мови, її функцій, форм і різновидів.

 Засоби для досягнення мети спілкування і забезпечення його доречності досить різноманітні: монолог чи діалог, інтонація (заклична, спонукальна), риторичні запитання, різні види звертання, тональність тощо. Уміння вибирати найбільш доречну форму спілкування залежить від стосунків людей і мовленнєвої практики: кожна людина про той самий предмет мовлення може висловитися по-різному. Порівняймо, наприклад, розповідь про свято Миколая дітей-дошкільнят, їхніх батьків, письменника, етнографа.

  Вправи  для забезпечення доречності мовлення:

1.Складіть діалоги, враховуючи ситуацію мовлення, на такі теми: розмова на автобусній зупинці, зустріч матері й дочки (батька й сина) на вокзалі, обговорення двома подругами переглянутого фільму, обмін новинами членів сім’ї після робочого дня.

  2.Прочитайте текст. Доведіть доречність авторської мови. Якими лексичними і синтаксичними засобами скористався автор?

У нас криги розбиває блакитний березень. Спочатку він парубкує в лісах – видобуває з-під снігу ще не розщібнуті підсніжники, потім розморожує сік у березі, і коли вона блисне щасною сльозою, – йде на річки й озера. Тоді на прогнутих плесах починають світити вимоїни і прокидаються льодоколи, – поведуть своїми срібними смичками, і вже тільки при-слухайся – над берегами й за берегами здиблюється бентеж-ний передзвін, а в берегах шипить, гуркоче, шаленіє крига й радісно зітхає вивільнена хвиля. Як їй любо після темені заграти сонцем та вдарити в бубни примкнутих човнів, щоб підскочили вони вгору, рвонули свої кайдани та згадали

ОБРАЗНІСТЬ МОВЛЕННЯ

Багатство мовлення – це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), які відрізняються за смислом і будовою. Різноманітність мовлення – використання різних мовних засобів для вираження однієї і тієї ж думки.

Багатство мовлення досягається мовними засобами, які в тексті не по­вторюються, а різноманітність забезпечує вираження однієї і тієї ж думки різними мовними засобами.

Українська мова - багата й різноманітна, а мовлення кожної людини може бути багатим і бідним, різноманітним чи одноманітним. 

В українській мові існують семантичні групи слів (омоніми, синоніми, антоніми), багатозначні й абстрактні, застарілі й неологізми – саме вони становлять її багатство. Виражаючи думку, мовець може використати різноманітні засоби залежно від знання мови, ерудиції, стилю висловлювання. Лексичне багатство вимагає не тільки засвоєння великої кількості слів, а й усіх можливих значень багатозначного слова.

Умови досягнення багатства і різноманітності мовлення такі:

1) багатство словникового запасу кожної людини;

2) уміння використовувати у своєму мовленні різні мовні засоби;

3) уміння інтонувати мовлення;

4) постійне удосконалення і збагачення власного мовлення.

1.Прочитайте вислови. Як ви їх розумієте? Сформулюйте за ними тему, мету і завдання уроку за афоризмами.

 Уміння вести розмову - це талант (Стендаль). 2. Мистецтво слухати — майже рівнозначне мистецтву говорити (П. Буаст). 3. Ну що б, здавалося, слова? / ...слова та голос — більш нічого, / а серце б'ється, ожива, як їх почує... (Т. Шевченко). 4. Я не на те, слова, ховала вас / і напоїла кров’ю свого серця, / щоб ви лилися, мов отрута млява, / і поїдали душі, мов іржа (Леся Українка

2.Знайти лексичні помилки

Найстарший брат, нові інновації, прейскурант цін, вільна вакансія, пам'ятний сувенір, похід до кінотеатру, пориви вітру, підготовка до уроків, цікаві міроприємства, щонайміцніша нитка, змістовна відповідь, гігантський корабель

3.З’ясуйте значення слів кожного синонімічного ряду.Синоніми першого ряду введіть у складені речення.

 1.                     Гарний, красивий, прекрасний, вродливий, дивний, чу-довий. 2. Плести, скручувати, сукати, вити, тягнутися. 3. За-вжди, раз у раз, повсякчас, постійно. 4. Шлях, путь, дорога, гостинець, шосе, тракт. 5. Хуртеча, вітрюга, завірюха, крутія, завія, курява, юга. 6. Розуміти, тямити, збагнути, усвідомлю-вати, осмислювати.

 Ø     Провести спостереження за усним мовленням своїх одногрупників, друзів. Які помилки трапляються у їхньому мовленні? Створити рубрику «Зауваження до культури усного мовлення».

Ø     Виправте помилки в рекламі.

• Авіаквитки до любого міста Америки.

• Елегантні та роскішні моделі весільного вбрання з Германії.

• Рослинний сироп швидко полегшує всі види кашелю у дітей та дорослих.

• Підписуйте і читайте! Підписний індекс.

• По питанням реалізації звертатися по телефону.

• Навчання у університетах СІІІА.

• Ваші фотографії приймуть участь у розіграші призів.

• Найкращі квартири — по собівартості! (Лише на протязі місяця!).

• Святкування Нового року: Болгарія, Швейцарія, Словакія, Таїланд, Чехія.

 Дискусія

 ► Подискутуйте з теми «Чи потрібна культура мовлення у вік Інтернету?»

Дата: 23.04.2020

Тема: Риторика як складова стилістики.

Мета: пояснити, що є предметом вивчення риторики як науки; окреслити роль і місце риторики в античному світі, внесок, зроблений у розвиток риторики східними слов’янами, з’ясувати причину необхідності поновлення статусу риторики як науки та навчальної дисципліни в сучасній Україні; розвивати мислення, комунікативні вміння, зокрема, необхідні для слухання-сприймання-письма; увагу, пам'ять, збагачувати й уточнювати словниковий запас учнів.

ХІД УРОКУ

 І.       Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

 ІІ.      Вивчення нового матеріалу.

 ◊      Лекція.

         Слухаючи вчителя, учні самостійно складають план сприйнятого.

          Риторика – це теорія ораторського мистецтва, наука і водночас мистецтво переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму представників багатьох гуманітарних фахів: політика, вчителя, журналіста, юриста, менеджера.

       Різновиди усних публічних виступів можна показати у вигляді таблиці:

Роди красномовства	Жанри красномовства
Академічне красномовство	Лекція (вузівська, шкільна), наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція
Судове красномовство	Прокурорська (звинувачувальна) та адвокатська (захисна) промови. Самозахисна промова
Соціально-політичне красномовство	Звітна доповідь на конференції (з’їзді, зборах, засіданні). Парламентська, мітингова промови. Промова при здісненні дипломатичного акту. Політичний огляд
Соціально-побутове красномовство	Ювілейна, вітальна, застільна (тост), надмогильна (поминальна) промови. Виступ на прийомі
Церковно-богословське (духовне) красномовство	Церковна проповідь. Промова на соборі.  Офіційне звернення до пастви

         Навчальний курс риторики складається з таких частин: історія риторики (досліджує місце риторики серед інших наук, основні види і жанри ораторського мистецтва, етапи зародження і розвитку риторики в історії людства (Давня Греція, Давній Рим, становлення слов’янського ораторського мистецтва, сучасні риторичні школи); теоретична риторика (предметом її вивчення є закони риторики: концептуальний, закон безпосереднього спілкування, системно-аналітичний закон); практична риторика (розглядає предмет і зміст усного публічного виступу, текст виступу, образ оратора, логічну культуру оратора, мовленнєву культуру оратора, композицію і стиль виступу, психологію аудиторії, взаємодію оратора та аудиторії, спілкування з аудиторією як творчий процес, полемічне мистецтво оратора тощо).

         Мистецтво ритора (оратора) полягає в його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів. Воно ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різносторонній освіченості, засвоєнні досвіду найкращих ораторів минулого і ораторів сучасних, бездоганному знанні мови і досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений розумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності, бути   комунікабельним.  Сьогодні,   коли  суспільство  живе   в

умовах девальвації слова, особливо важливим є особиста порядність оратора, його безкомпромісність, щирість, спроможність обстоювати власні погляди, вміння зрозуміти проблеми людей, до яких він звертається.

         Риторика, як і філософія та логіка, належить до класичних наук, які з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами. Мистецтво риторики було відомим в Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї, проте справжньою батьківщиною красномовства вважають Стародавню Грецію.

         Риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя Давньої Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її називали «царицею всіх мистецтв».

         За стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична, урочиста риторика.

         Античні ритори виступали на політичних зібраннях, форумах та судових процесах. Найпершу теорію риторики створили V ст. до н. е. в Сіракузах. Найвидатнішим ритором  був Горгій, який, удосконаливши теорію ораторського мистецтва, познайомив з нею Афіни. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке силою впливу зрівнялося з поезією.

         Найславетнішим ритором Стародавньої Греції був Демосфен (384 – 322 рр. до н. е.). Сучасники зазначили, що силу Демосфенового слова  можна порівняти хіба що з вихором чи блискавкою.

         До нас дійшло понад 60 промов і листів Демосфена. Найвідомішими є його політичні промови, виголошені проти македонського царя Філіпа, який намагався позбавити Афіни самостійності. Демосфен, будучи вождем антимакедонської партії, боровся проти керівника македонської партії Есхіна. Дійшло до судової справи, яка стала визначною подією для тодішньої Греції. Есхін та Демосфен зустрілись у суді. Промови обох ораторів – яскраві зразки політичних виступів.

         На Демосфенових промовах вчилися цілі покоління античних ораторів. Його промови брав за зразок один з найславетніших давньоримських ораторів Цицерон (106 – 42 рр. до н. е), якого вважають батьком риторики. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав людину високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юриспруденцію, може владарювати над аудиторією, вміючи примусити людей сміятися й плакати. Запорукою успіху ритора Цицерон вважав освіту та природний дар. У своїх трактатах про ораторське мистецтво Цицерон зазначав, що ритор має бути патріотом, громадянином, який живе ідеалами держави й народу.

         Найпершу промову Цицерон проголосив у 25 років, останню – на 63-му році життя (у рік смерті). Усього виголосив понад 100 промов, тексти 57 з них збереглися до нашого часу.

Видатними риторами були давньогрецькі філософи Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.) та Платон (428 – 348 рр. до н. е.).

Найвідомішими ораторами Київської Русі були перший Київський митрополит Іларіон та Кирило Туровський (обидва жили в ХІ ст..).

Найвідомішою проповіддю митрополита Іларіона є «Слово про закон і благодать», де стверджено визначну роль Київської Русі та обстоюється її право на самостійність. Проповідь відзначається винятковою глибиною думки, образністю та емоційністю.

Кирило Туровскьий – автор багатьох піднесених величальних промов.

Найперша російська «Риторика» була створена невідомим автором 1620 року. Текст дійшов до нас у 36 списках. Цей твір є перекладом латинської риторики німецького вченого Меланхтона, проте текст було пристосовано до потреб російської освіти. Вона стала підґрунтям для дальшого розвитку східнослов’янського красномовства.

У ХVII-XVIII ст. курс риторики викладався у Києво-Могилянській академії, яка, будучи глибоко національним навчальним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки кращих європейських університетів. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, 127 з яких було складено в академії. Ім’я  академії прославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.

Необхідність відновлення національних риторичних традицій спричинена тим, що нині виникла якнайгостріша потреба в особистостях, які можуть самостійно мислити, переконувати, спонукати й скеровувати співгромадян до поступу до істини, добра і краси. Сьогодні ми розуміємо риторику як науку, спроможну відіграти роль синтезатора багатьох наук, спрямованих на розвиток мовної особистості: педагогіки, соціолінгвістики, психолінгвістики, соціальної й особистісної психології, методики викладання мови, стилістики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо.

Відновлення статусу риторики як науки і навчальної дисципліни має стати визначним кроком на шляху до творення демократичного, високоцивілізованого суспільства.

 С л о в н и к.

Комунікабельність – здатність до комунікації – спілкування, легкого встановлення контактів і зв’язків, товариськість. Ерудиція – глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обізнаність. Трактат – наукова праця, де розглянуто окреме питання чи проблему. Статус – законодавчо закріплене правове становище.

 ◊      Перевірка самостійно складених учнями планів.

 З р а з о к

 1.     Предмет вивчення риторики.

2.     Роди і жанри красномовства.

3.     Три частини навчального курсу риторики (історія риторики, теоретична та практична риторика).

4.     У чому полягає і на чому ґрунтується мистецтво оратора.

5.     Батьківщина красномовства – Стародавня Греція.

6.     Найславетніші ритори античного світу (Демосфен, Цицерон, Арістотель, Платон).

7.     Оратори  Київської Русі (Іларіон та Кирило Туровський).

8.     Викладання курсу риторики в Києво-Могилянській академії.

9.     Чим спричинено необхідність відновлення національних риторичних традицій.

10.           Потреба у відновленні статусу риторики як навчальної дисципліни.

 ІІІ.    Виконання вправ на закріплення вивченого.

 ◊      Прочитати.

         Прокоментувати  зміст кожного з речень.

          Красномовство є мистецтво керувати умами. Промови достойної людини завжди спрямованої до вищого блага. (Платон.) Нічим не можна завдати більшої шкоди, ніж промовляючи брехливо. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правди, тоді хіба можна надійно керувати державою? (Демосфен.) Філософія розпізнає доброчинності, корисні з точки зору моральної й громадянської, красномовство створює їм славу. (С. Шамфор.)

  ◊      Диктант із коментуванням.

     Кінцева мета красномовства – переконувати людей. (Ф. Честерфілд.) Обов’язок оратора – говорити правду. (Платон.) Красномовство належить до тих мистецтв, які все здійснюють і всього досягають словом. (Платон.) Красномовство – дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіювати йому все, що нам потрібно. (Ж. Лабрюйєр.) Ораторське мистецтво користується усіма вигодами поезії й усіма її правами. (Й. Гете.)

          Платон, поєднуючи мудрість із красномовством, майстерно схиляв до себе серця слухачів не хитрощами, а силою істини. (К. Віланд.) Риторика – цариця душ і княгиня мистецтв. (Ф. Прокопович.) Оратор, достойний уваги, є той, хто користується словами для думки, а думкою для істини і доброчесності. (Ф. Фенелон.) Говорити багато й добре є дар гострого розуму, говорити мало й добре є властивістю мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою божевільного (Ф. Ларошфуко.) Є галузі, у яких посередність нестерпна: поезія, музика, ораторське мистецтво. (Ж. Лабрюйєр.)

  IV.    Підведення підсумків уроку.

 V.      Домашнє завдання.

         За складеним на уроці планом підготувати повідомлення про риторику як науку.

Дата: 27.04.2020

Тема: Комунікативно-стилістичні функції жестів і міміки

Мета: пояснити комунікативно-стилістичні функції жестів і міміки;  учити виражати емоції за допомогою міміки та жестів; проявляти гнучкість у спілкуванні один з одним, сприяти виникненню довірливих стосунків; виховувати культуру поведінки та спілкування.

Лекція викладача. 

Усне мовлення являє собою явище і власне мовне (фонетико-фонологічне, лексичне, фразеологічне, гра­матичне), і таке, що доповнюється певними немовними реаліями. Для спілкування, за словами Н. Бабич, «не­достатньо оволодіти мовною системою, опанувати меха­нізм інтонування (мелодію, наголос, темп, паузи) — потрібно ще й набути вправності у застосуванні поза­мовних засобів увиразнення, підсилення емоційності, до яких належать, найперше, міміка і жест». Жест — певний рух тіла, переважно руки, який супроводжує мовлення людини або замінює його окремі фрагменти. Жестикуляція кожного мовця має певні особливості (передусім виразність, інтенсивність).

Слово «жест» використовують і з переносним зна­ченням — для позначення зумовленої певного метою, наміром поведінки людини: Начальник тюрми Вуль дозволив приносити [в’язням] з дому передачі. Чим можна пояснити такий благородний жест, ніхто не здогадувався (А. Хижняк).

Функціональну адекватну роль (порівняно з власне жестами) виконує весь комплекс мімічних рухів, кожен з яких становить рух (рухи) м’язів обличчя. Це також дуже частотний спосіб вираження фізичного і психічного стану людини.

 Своєрідним поєднанням міміки й жестів єп ан то­мім а — поєднання жестових й мімічних рухів м’язів людського обличчя, рук, ніг, якими виражається внут­рішній стан людини, зорієнтований своєю особливою виразністю на іншу особу (осіб); це також різновид теат­рального дійства.

Жести, мімічні й пантонімічні рухи належать до ко- мунікативно-спілкувальних, але не словесних, не зву­кових, а кінетичних одиниць (таких, що виявляються в особливих рухах людини).

Мовлення у проєднанні з жестами й мімікою вира­жає все, в чому людина має потребу. Як і звук, слово, сполучення слів, ужиті з комунікативною метою, так і кожен міміко-жестикуляційний (жестикуляційно-мі­мічний) рух є стилістичною ознакою мовлення, бо до­повнює його, уточнює, збагачує зміст, який виража­ється словесними засобами. Мовленнєве використання засобів міміки й жестів засвідчується і словесними описами: Тут люди розмовляють не голосом, а жеста­ми й порухом губ (Я. Баш); Сагайда рішучим жестом відкинув за вухо свою розпалену чуприну (О. Гончар); Виголосив [оборонець] промову, правда, суху, строго правничу і трохи вбогу змістом, але оживлену саме мімікою промовця (І. Франко).

Міміко-жестикуляційні рухи даються людині май­же без спеціального навчання, природним шляхом значно більшою мірою, ніж це характерно для початко­вого оволодіння мовою. Кожен мовець може послугову­ватись цими засобами свідомо, заздалегідь передбачаю­чи їх, моделюючи, змінюючи залежно від комунікатив­ної мети.

Нерідко мовці висловлюються, інформують, запиту­ють чи спонукають (наказують, просять, закликають) тільки певним жестом або мімічним рухом. Наприклад, на знак згоди чи заперечення похитують головою. Дея­кі народи (болгари та ін.), на відміну від українського, похитуванням голови з боку в бік виражають стверджен­ня, а згори вниз — заперечення; висування європейцями язика означає щось близьке до Ні!, у китайців — погро­зу, в Індії — гнів, у народу майя (Мексика) — вияв муд­рості. Прощаючись, українці, англійці махають доло­нею від себе, неаполітанці ж тримають при цьому руку навпаки — долонею до себе.

Усне мовлення в усіх його стилях (художнє, розмовно- побутове, конфесійне, наукове й особливо публіцистично- ораторське), пов’язане із жестами, мімікою і пантомімою. Творячи писемне мовлення, мовці орієнтуються на його усне відтворення з допомогою немовних засобів.

У жестах, мімічних і пантомімічних рухах своєрідно виражаються розум, почуттєва сфера людини. Наприк­лад, вимовляючи кінцеву частину фрази Не в свої сани не сідай, мовець доброзичливо або глузливо посміхаєть­ся і жестом піднятої догори руки і вказівним пальцем застерігає інших від когось або від чогось.

Жест і міміка вкрай важливі для художньо-літера­турного мовлення. Було б неприродно сприймати ху­дожню оповідь персонажів, які мають застиглі облич­чя, відсутні погляди і реагують на все емоційно ней­трально. Культура письменника й читача виявляється, зокрема, в тому, як сприймає він художнє слово, допов­нене жестом, мімікою, словесно відтворює їх. Невер- бальні елементи мовлення повинні бути вмотивовані функціональною метою твору, узгоджуватись із змістом і тональністю тексту і відтворювати явища життя в усій різнобічності, отже, й з охопленням найтонших виявів настрою людини, персонажа. Наприклад, у реченні Ма- ланка сплеснула руками і, не розтуляючи їх, видивля­лась на його здивованими, повними обурення і жаху очима (М. Коцюбинський) жест, мімічний рух персона­жа разом із словами передають його почуттєвий стан.

Особливо багато важать міміка, жести й пантоміма для кіно. Вони є важливим елементом авторського мис­тецтва, зорієнтованого на відтворення усномовних си­туацій життя, розкриття на екрані (на сцені — в драма­тургії) і в художньому тексті найголовнішого, найтипо- вішого в характері й поведінці людини.

Міміку й жести як винятково своєрідні немовні засо­би спілкування поділяють на умовні й неумовні. До умовних мімічних і жестових рухів нале­жать знаки, які незрозумілі непосвяченим особам (на­приклад, спеціальні жести військових, певні елементи жестового мовлення членів релігійних орденів тощо). Неумовні мімічні рухи, жести, які продуку­ються стихійно, бувають вказівними, показувальними, підкреслювальними, суто індивідуальними, такими, які не відтворюють чого-небудь неповторного в кожному Я і здебільшого не виконують комунікативної функції. Це, зокрема, як вважає лінгвіст світового рівня Л. Блум- філд, «незначні маніпуляції з предметами (наприклад, звичка стискати що-небудь у руках)». На його думку, жестами супроводжується будь-яке мовлення. За своєю сутністю, особливо ж інтенсивністю, жести неоднакові в окремих мовців і значною мірою зумовлені традиція­ми певного народу. Італійці жестикулюють сильніше, ніж народи, які розмовляють англійською. В добу ни­нішньої цивілізації особи привілейованих верств насе­лення, освіченіші, вихованіші жестикулюють менше за інших.

Не слід використовувати міміко-жестикуляційні ру­хи надмірно чи невмотивовано з погляду комунікатив­ного, стилістичного. Наприклад, зайве похитування вперед-назад, тупцювання, манера триматися за спинку стільця, крутити в руках сторонні предмети, тривале хитання головою, звичка терти носа, тримати себе за ву­хо тощо справляє на інших враження небажане.

Важливими і своєрідними виразниками мислення, почуттів людини є очі, брови, руки, ноги. Це відображе­но і в багатьох текстах, висловах: …батько слухає, — бровою не здвигне (Панас Мирний); бровою не веде; хоч би бровою моргнув; з протягнутою рукою; покласти руку на серце; Мажуга підіймає руку, наче голоблю, стискає кулак і викидає з запалих грудей, наче з бе­зодні: — Бастувать будем! (М. Коцюбинський); прос­тягати руку (за милостинею); Морщачись, Погиба скидає з правої ноги тіснуватий чобіт (М. Стель­мах); брати ноги на плечі; валитися з ніг; вертітися на ногах; вибирати (перебирати) ногами; звалюва­тися з ніг; встати (вступити) не на ту ногу; ноги затрусилися від танцю; ледве ноги волочити та ін. Більшість слів прямо чи непрямо вказує на певний жест, який у багатьох випадках може осмислюватись метафорично.

Отже, жести, мімічні і пантомімічні рухи — це зна­ченнєво й стилістично важливі немовні засоби спілку­вання, які суттєво й своєрідно доповнюють вербальне (словесне) мовлення в його найрізноманітніших формах вияву. Вони є невід’ємними елементами усного мовлен­ня в межах усіх стилів. Жестові, мімічні, пантомімічні рухи повинні бути етичними, естетичними, а на цій ос­нові також і стилістично вмотивованими, комунікатив­но найдоцільнішими.

Дата: 30.04.2020
Тема: Український менталітет і стилістика української мови. Мовний етикет українців.
Мета: удосконалити знання про види мовлення, поглибити знання про мову, культуру та  ситуацію мовлення, мовний етикет;

формувати вміння  будувати монологи, використовуючи різноманітні синтаксичні конструкції; навички правильного використання мовних засобів у різних ситуаціях мовлення;

сприяти розвивитку уваги, логічного мислення,  уміння орієнтуватися в будь-якій мовленнєвій ситуації;

розширювати словниковий запас учнів;

виховувати   відповідальне ставлення до власного мовлення, до словесного оформлення думки.

     

Хід уроку

І. Організаційний момент (емоційний настрій) 

1.    II Мотивація навчання

1.     Слово вчителя (притча)   

 Одного разу до вчителя прийшов юнак і попросив дозволу вчитися в нього..

- Навіщо тобі це?

- Хочу стати сильним і непереможним.

- То  стань ним. Будь добрий і ввічливий до всіх, доброта та ввічливість  привернуть до тебе серця оточуючих. Уважність до співрозмовників допоможе тобі помічати найтонші зміни в настрої, їхніх почуттях, емоціях інтересах, що дасть тобі можливість знайти шлях уникнення конфлікту, а значить перемогти у двобої, не вступаючи в нього. Якщо ти навчишся попереджувати конфлікти, ти станеш непереможним. Йди до людей, виконуй мої настанови й сам переконайся в мудрості моїх порад.

Чим закінчилася притча ви дізнаєтеся пізніше. А зараз давайте спробуємо об’єднати поради вчителя  в одне поняття (культура мовлення).

-         А зараз розгорніть зошити і запишіть число, класна робота й тему уроку. (1 хв)

ІІ. Ознайомлення учнів із темою, метою і завданнями уроку

1.     Вступна бесіда 

Культу́ра мо́влення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.
ІІІ. Виконання творчих і дослідницьких завдань, спрямованих на узагальнення знань і вмінь із теми

1.Слово вчителя.  

-  Одним із важливих правил спілкування є дотримання норм літературної мови. Прикро, коли люди, дбаючи про свою зовнішність, не задумуються над власним мовленням, не контролюють його.

Забувається при цьому, що засмічене неохайне мовлення виявляє не лише відсутність доброї освіти, а й духовну порожнечу, нерозвиненість інтелектуальну і мовну.

2. Міні-дискусія "Суржик і культура мовлення”

    -  Насправді, є дві протилежні думки ( ви обираєте позицію, яку будете відстоювати)

2.1 Робота в групах.

     1. Суржик – це неохайне, безграмотне, антиукраїнське мовлення, небезпечне для самого народу явище, з яким треба рішуче боротися.

     2. Суржик – це сучасна мова у нашій державі. (На дошці записуються обидві тези)

1.  а)Засмічене неохайне мовлення виявляє не лише відсутність доброї освіти, а й духовну порожнечу, нерозвиненість інтелектуальну і мовну.

        б) "Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітиву. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову”. (О.Сербенська)

2.  а) "Суржик – це справжня народна мова, бо нею спілкується більшість людей нашого суспільства ”.   (З газети)

     б) Копіювання російських, чи англійських слів особливо поширене серед молоді, бо це модно і мобільно.

Висновок: Може, для когось суржик – модно і стильно, але віддаючи дань моді, люди втрачають значно більше - свою національну ідентичність .

2.2 Вибірково-розподільна робота "Літературне мовлення і суржик ”       

- Наша дискусія вичерпалась. Підсумовуючи її, складемо таблицю протиставлення "Літературне мовлення і суржик ” та порівняємо їх позитивні і негативні властивості.

Літературне мовлення	Суржик

Нормативність, Не нормативність, Використання однієї мови, Змішування двох мов, Наявність стилістичних варіантів,  Відсутність стильового поділу,

Обов’язковість для всіх членів суспільства, Безладність і стихійність у застосуванні, що стає згодом звичкою.

Отже,  склавши порівняльну таблицю ми з’ясували, що суржик має негативні якості, а літературне мовлення – позитивні.

3. Слово вчителя. 

     - Відомий французький письменник Антуан де Сен Екзюпері писав: "Єдина справжня розкіш – розкіш людського спілкування”.

3.1 Бесіда:

          - Що таке спілкування?

- З ким ви спілкуєтеся найчастіше?

- Для чого ви спілкуєтеся?

- Які чинники заважають людям дотримуватися культури спілкування?

- Чи вважаєте ви, що спілкуванню необхідно вчитися?

3.2 Робота з перфокарткою. Доповніть речення 

Основні правила спілкування

1.     Намагайтеся, щоб спілкування з вами було …(корисним і приємним). 

2.     Будьте завжди ввічливі й доброзичливі у спілкуванні, з повагою ставтеся до …(свого співрозмовника).

3.     Умійте уважно (слухати) інших.

4.     Пам’ятайте: неввічливо… (говорити) багато про себе, переривати співрозмовника.

5.      Говоріть про те, що може бути цікавим (співрозмовникові). Враховуйте його вік, характер, інтереси.

6.     Учіться відчувати…( настрій) співрозмовника, його… (ставлення) до ваших слів. Намагайтеся …(не виявляти )свого поганого настрою.

7.     Стежте за мовним оформленням вислову, …(культурою) мовлення.

4. Слово вчителя. У кожному суспільстві стосунки між людьми виражаються у певних правилах поведінки. Такий установлений порядок поведінки в товаристві, певному оточенні називається етикетом (з франц. Etnette – прикріплювати) . Мовлення й етикет нерозривно пов’язані між собою.      Мовний етикет є тією сукупністю мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Ситуації "ввічливого контакту” між комунікантами – необхідна й важлива складова частина процесу спілкування.

4.1 Ситуативні завдання

- Скористайтеся словником мовних формул. (жеребкування)

     1. Уявіть ситуацію: ви йшли вулицею, і раптом хтось вас покликав: "Гей, ти!” як ви до цього поставитесь?

     2. Уявіть ситуацію: під час прогулянки містом вам довелося звернутися до незнайомої людини. Яким буде ваше звертання, якщо це перехожий, підліток, продавець?

     3. Вас запросили в гості, де є люди різного віку і статі: дідусь, мати вашого друга, його старша і молодша сестри, брат і незнайомі вам досі родичі (тітка, дядько). Привітайтеся з кожним. Представтеся. Зав’яжіть розмову з кимось із родичів вашого друга.

4.     До вас звернулися з проханням дати диск з новим відеофільмом. Ви не можете цього зробити без дозволу батьків. Сформулюйте відмову.

5.     Слово вчителя.  У попередньому завданні ви бачили зразки контактного  спілкування. Багато ваших ровесників вже мають мобільні телефони. Тому ми не можемо лишити поза увагою дистантне спілкування. А чи володієте ви майстерністю телефонної розмови, суть якої полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу повідомити все необхідне й  дістати відповідь.

5.1    Робота з пам’яткою 

-         Перед вами правила ведення телефонної розмови. Скориставшись ними, складіть діалог за певною ситуацією (жеребкування).

Памятка

ПРАВИЛА ТЕЛЕФОННОЇ РОЗМОВИ
1. Розмова по телефону не може бути тривалою. Говорити треба коротко і ясно.
2. Ви дзвоните. Назвіть себе.
3. Вас неправильно з’єднали і вам відповіли: «Це поліклініка».
У цьому разі слід попросити вибачення і покласти слухавку.
4. Ви дзвоните в довідкове бюро. Вітатися не обов’язково. Це займає час і лінію.
5. Вам доводиться телефонувати у справах до когось додому.
Треба вибачитися, коротко викласти суть і домовитись про ділову зустріч. Ділові розмови ведуться тільки по службовому телефону.

5.2  Практичні завдання. Робота в парах. (Обєднавшись у пари, кожна пара працює самостійно. Потім лідер, переглянувши діалоги, обирає кращий. Пара розігрує його перед загалом). (3 хв+2 хв)

Розмова по телефону

 а) ви телефонуєте до друга, але слухавку бере його мама;

 б) ви телефонуєте до друга, але слухавку бере незнайома людина (ви помилилися номером)

  в) діалог-експромт «Виклик екстреної допомоги» ( 103 швидка допомога)

(Ситуація. Застудилася ваша менша сестра. Батьків немає вдома. Вам треба викликати швидку) 

- Диспетчер швидкої Халілова. Представтесь, будь ласка.

-

- Слухаю Вас.

- 

- Назвіть прізвище хворого.

-

- Вік

-

- Симптоми хвороби.

-

- Чекайте. Виїздять.

6.     Змагання. Правила мовного етикету у прислів’ях 

Правила культури спілкування не є новими. Вони формувалися вони століттями і дійшли до нас у вигляді прислів’їв та приказок.

     (Змагання 2-х команд: хто швидше із розсипаних на столі прислів’їв складе правила мовного етикету й підготує коментар до них, той виграє. Прислів’я висвітлені на презентації)

     1. Всякому слову свій час.

     2. Краще мовчати, аніж брехати.

     3. Бережи хліб на обід, а слово на відповідь.

     4. Не хочеш почути дурних слів, не кажи їх сам.

     5. Треба знати, де що сказати.

     6. Що маєш казати, те наперед обміркуй.

     7. Базіка – мовний каліка.

     8. Говорить, наче три дні не їв.

     9. Заторохкотіла сорока, як діжка з горохом.

     10. Бесіди багато, а розуму мало.

     11. Меле, як порожній млин.

     12. Слово до слова – зложиться мова.  

IV. Рефлексія      

 Підпиши прислів’ям  фрагмент уроку, який тобі запам’ятався. 

V. Підсумок

     1. Слово вчителя 

-         Завершуючи наш урок, хочу повернутися до притчі, яка звучала на початку уроку.

« За кілька років учень повернувся до вчителя й сказав:

-         Дякую, вчителю, завдяки твоїй пораді я став непереможним.

-         Отже, я дякую вам за роботу на уроці й бажаю  завдяки етиці спілкування стати сильними, непереможними й успішними.

VI. Домашнє завдання  (виконати одне із запропонованих завдань)

1)Скласти усно твір-роздум на тему «Ласкою всього досягнеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш» (І.Котляревський)
2) Складіть правила використання займенників «ви» і «ти» в українському мовленнєвому етикеті.

Дата: 04.05.2020
Тема: Тренувальні вправи (Комунікативно-стилістичні якості мовлення)
Мета: розширити знання учнів про комунікативні ознаки мовлення; удосконалювати мовленнєво-комунікативні вміння складати монологічні висловлювання, формувати уміння правильно, логічно, послідовно викладати думки, користуватися образними художніми засобами; виховувати любов до українського слова, чуття краси мови.
Тип уроку: урок розвитку комунікативних умінь.
Обладнання: копії текстів, картки з індивідуальним завданням, тлумачний словник української мови, таблиця «Як готувати доповідь».

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ і МЕТИ УРОКУ

ІІІ. УСВІДОМЛЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ В ПРОЦЕСІ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ МОВЛЕННЯ

Під час текстотворення набирає чинності мовний (мовленнєвий) закон. Його сформулював ще Марк Тулій Цицерон. Цей римський діяч писав, що вивчав правила прикрашання стилю, у яких зазначено, що «висловлюватися ми повинні, по-перше, чистою й правильною латиною, по-друге, ясно й виразно, по-третє, гарно, по-четверте, доречно, тобто відповідно до гідності змісту». Ця сентенція й отримала назву мовного закону. Дотримання цих правил означає ретельну роботу над текстом, над культурою мовлення. Основними ознаками культури мовлення є правильність, логічність, доцільність, точність, виразність, багатство, змістовність.

Змістовність передбачає глибоке осмислення теми та основної думки, детальне ознайомлення з різною інформацією щодо теми, повноту розкриття теми без багатослів’я та пустослів’я.

Логічність передбачає вміння дисциплінувати мислення, міркувати послідовно, спираючись на попередні етапи думання, висувати положення та давати обґрунтування, умотивовувати висновки, уникати суперечливостей у викладі матеріалу. Кожна теза потребує доказів, пояснень. Другою умовою логічності є знання мовцями лінгвістичних засобів, за допомогою яких можна вправно передати саму думку про предмет чи явище. До помилок мовної логічності належить тавтологія (подружитися з подругою) та плеоназм (прейскурант цін, народний фольклор, рідна батьківщина).

Точність передбачає вміння узгодити знання матеріалу зі знанням мови, обравши найточнішу форму розповіді відповідно до ситуації. Обов’язкова умова досягнення точності — увага до стилю та жанру текстів, умов спілкування. Точність залежить від правильного вибору слова, від уміння мовця зіставляти слово, предмет і поняття.

Багатство мовлення передбачає великий обсяг активного словника мовця, різноманітність уживаних синтаксичних конструкцій. Багате мовлення передбачає вміння використовувати тропи, образну та емоційну лексику, фразеологізми, урізноманітнювати мову синонімами. Багате мовлення впливає на людину не лише змістом, а й формою.

Виразність виявляється в умінні послуговуватися мовними засобами різних стилів. Наприклад, у наукових текстах ця ознака виявляється у використанні професійної лексики та фразеології. В офіційно-діловому стилі задля досягнення виразності послуговуються мовними кліше, адміністративно-управлінською термінологією. Художньому стилю притаманні майстерні художні засоби: тропи (метафора, метонімія, епітет, персоніфікація тощо) та стилістичні фігури (анафора, антитеза, градація, еліпсис, хіазм тощо).

Доречність передбачає відбір мовних засобів, що відповідають змістові, меті, експресивності повідомлення. Це врахування ситуації, комунікативних завдань, складу реципієнтів, їхнього стану, зацікавлень тощо. Так, наукові терміни доречні на лекціях, наукових конференціях, однак зовсім зайві в розмовному мовленні. Натомість у наукових текстах недоречною будуть художні тропи, слова із зменшувально-пестливими суфіксами.

Правильність мовлення означає добре володіння всіма нормами літературної мови. Цицерон писав: «...вміти правильно говорити... ще не заслуга, а не вміти — вже ганьба, тому що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина».

1. Перекладіть українською мовою.

1. Логичность речи — это коммуникативное качество, предполагающее умение последовательно, непротиворечиво и аргументирование оформлять выражаемое содержание. 2. Предметная логичность заключается в соответствии семантических связей и отношений единиц языка и речи связям и отношениям предметов и явлений в реальной действительности. 3. Понятийная логичность — это адекватное отражение структуры мысли и ее развития в смысловых связях компонентов речи. 4. Сделай вид, что хочешь пойти им на уступки в данном вопросе. 5. Это пришлось заведующему цехом не по вкусу, но в конце концов, немного поразмыслив, он согласился с разработанным проектом. 6. Обдумав предложение, он решил вступить в число желающих сдать экзамены досрочно.

2. Поясніть специфіку алогізмів та стилістичні функції окремих із них.

Живий труп, убивчо гарний, жахливо щедрий, солодка гіркота, страшно весело, дзвінка тиша, раб волі, солодка мука, жахливо цікаво, страшенно мало, смертельно гарний, смертельно голодний, крик німоти, сльози радості, беззвучне (німе) ридання, скупа щедрість.

3. З'ясуйте, чи логічно побудовані наведені конструкції, чи можливі вони граматично.

Трохи синюватий, прейскурант цін, дещо звичайнісінький, трохи лисуватий, більш хворий, дуже здоровенний, сильно зеленуватий, дещо дорогуватий, дуже білесенький, трохи задовгий, сильно довгуватий, занадто добрий, трохи солодкуватий, солодкувато- кислий, суха вода, сухий спирт, мокра вода, головний лейтмотив, забезпечувати безпеку.

4. Прочитайте речення, виявіть випадки неправильної синтаксичної побудови, поясніть, які саме помилки призвели до алогізмів та яка їх причина.

1. Покохавши Ліду, Платон по-діловому піддає критиці її проект санаторію. 2. Запровадивши груповий метод роботи, виробіток на комбайн у 1990 році був доведений до рекордного. 3. Сторінку за сторінкою, подвиг за подвигом звершуємо ми з юним героєм. 4. Вони не обізнані в достатній мірі з історією, ані з географією. 5. Пан Возний намагається одружитися з бідною, але розумною, роботящою і вродливою дівчиною. 6. Тему труда і праці глибоко розкрили у своїх поезіях П. Тичина і М. Рильський. 7. Герої «Прапороносців» перемогли ворога, вигнали фашистів не тільки зі своєї землі, але й визволили народи інших країн Європи. 8. Сьогодні політ у небесні далі людини став реальною дійсністю. 11. Перемога у війні принесла людям сміх, радість. 12. Повість «Земля» пройнята великою любов’ю і вірою до людей. 13. Мати веде двох маленьких, гарно одягнених та сірооких дівчаток. 14. Таким же безстрашним, мужнім показаний образ Воронцова. 15. І вони, опущеними вниз оченятами, боязко дивились на неї. 16. Особливо тривожить стан зберігання грубих кормів від пожеж. 17. Причина в перестрахуванні з боку служб головного інженера, що межує з недовір’ям, і у власній безініціативності. 18. Маю надію сподіватися, що наша передача принесла вам приємні хвилини. 19. Німецьке командування вимагає повернути флот назад. Його слід потопити. Щоб ця грізна сила не потрапила до рук ворога.

5. Поясніть, у чому полягає недосконалість наведених словосполучень.

Молодь і студенти; у березні місяці; синювата зелень; моя автобіографія; головний лейтмотив; старі чоловіки й люди похилого віку; народний фольклор; порожній вакуум; вільна вакансія; вибачаюсь; підняти руку вгору; раціональна логіка; письменники й поети; солодка кислота; передовий авангард; дерева й акації; трохи лисуватий.

6. Прочитайте. Які засоби виразності вживає Л. Глібов у вірші?

Стоїть гора високая,

попід горою гай,

зелений гай густесенький,

неначе справді рай.

Під гаєм в’ється річенька:

як скло, вона блищить;

долиною зеленою

кудись вона біжить.

Л. Глібов

6. Правильно наголосіть слова.

Навчання, ім’я, ознака, виразний, позначка, феномен, черговий, алфавіт, середина, помилка, прошу, колос.

7. Прочитайте уривок з твору О. Довженка. Які типи речень вживає письменник? Визначте їх смислову й емоційну роль.

Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом. Коли ж вони поверталися увечері додому, їх стрічали старі й малі. А яка то була радість, коли орач виймав тобі з торби шматок причерствілого хліба і казав, що він од зайця. Це був найкращий хліб мого дитинства! (О. Довженко)

Коментар учителя. Одним із показників культури мови є естетичність. Вона спирається на всі попередні ознаки: точність, логічність, чистоту, доречність, лаконічність, виразність, різноманітність, образність, які у взаємодії і пропорційності створюють гармонію усного чи писемного тексту, що здатний викликати у слухачів (читачів) естетичне задоволення (Л. Мацько).

Коментар учителя. Ми з вами розглянули комунікативні ознаки мовлення, а тепер спробуємо застосувати набуті знання на практиці, підготувавши власне монологічне висловлювання.

Монологічне мовлення визначають як зв’язне безперервне висловлювання однієї особи, адресоване одному або кільком співрозмовникам. Метою такого висловлювання є потреба певним чином вплинути на інших людей, у чомусь їх переконати, чогось домогтися. У монолозі рідше застосовуються позамовні комунікативні засоби.

Монолог — це односпрямована форма мовлення, у якій інформаційний потенціал мовця вищий, ніж потенціал слухача. Для монологу характерне не обмін, а передавання інформації від мовця до слухача (Л. Власенко).

► Які види монологічного мовлення найчастіше трапляються в повсякденному житті?

· Чи доводилося вам брати участь у конференціях, виступати на зборах, семінарських заняттях? Чи вдалими були ваші виступи? Що здалося вам найважчим?

· Чим відрізняється доповідь від виступу, повідомлення? Скористайтеся тлумачним словником.

· Розгляньте таблицю «Як готувати доповідь». Охарактеризуйте основні етапи підготовки до виступу.

8. Прочитайте висловлювання. Сформулюйте основні правила ораторського мистецтва.

1. Оратор має зовнішньо добре виглядати, справляти приємне враження не тільки змістом промови, а й дикцією, силою звучання голосу, тоном, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами, кінесикою (Л. Мацько). 2. Здатність постійно дбати про слухачів і вміння поставити себе на їхнє місце — одна з найважливіших передумов успіху промовця (І. Томан). 3. Красномовність — це ще не все: істина буває настільки ясною, що ніщо не може її затьмарити (Цицерон). 4. Убогість мови означає убогість думки (Н. Бабич).

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

► Уявіть, що ви стали учасником конференції «Традиції і символи українського народу». Підготуйте доповідь для виступу на одну із запропонованих тем: «Рушник в українських обрядах та звичаях», «Символ хлібу в українській хаті», «Козацтво: образ українського лицаря».

ПАМ'ЯТКА

«Як готувати доповідь»

1. Визначити адресата і мету спілкування.

2. Вдуматися в тему, визначити основну думку майбутнього висловлювання.

3. Знайти та опрацювати літературу з обраної теми, осмислити основні положення.

4. Добирати матеріал з урахуванням тих фактів, які будуть цікаві аудиторії.

5. Скласти робочий план.

6. Записати текст доповіді.

7. Виділити терміни, незнайомі слова, уточнити вимову і наголошення слів.

8. Говорити нешвидко, дотримуватися правильної інтонації.

9. Переказати текст доповіді вдома (10-20 хв.).

10. Під час виступу стежити за слухачами, їх реакцією.

11. Стежити за своїм мовленням: уникати слів-паразитів, не заповнювати паузи звуками «е-е-е», «ну-у» та ін.

12. Якщо потрібно заглянути до рукопису, опустіть очі, не нахиляючи голови.

Дата: 07.05.2020

Тема: Узагальнення й систематизація вивченого з теми «Комунікативно-стилістичні якості мовлення»

ТКР «Комунікативно-стилістичні якості мовлення»

1.До розмовної лексики належать усі слова в рядку

А косинус, постановити, водень

Б сьогодення, наказ, синус

В зубрити, винюхувати, рюмсати

Г самовідданість, громадськість, азот

Д русифікація, демократія,  суфікс

2. У реченні € Навіть трудно розказати, що за лихо стало в краю — люди мучились, як в пеклі, пан втішався, мов у раю.   використано

А синоніми                                                 Б антоніми

В омоніми                                                   Г пароніми

Д авторські неологізми

3. У реченні € Безперервно пролітають силуети машин, проскакують на шалених швидкостях.   використано

А синоніми                                                 Б антоніми

В омоніми                                                   Г пароніми

Д авторські неологізми

4.Установіть відповідність між словами , словосполученнями та стилями, до яких вони належать

1 попоїсти, роззява, ляпати 2 протокол, згідно з розпорядженням 3 морфологія, амебоїдні клітини 4 злочин проти людства, терновий вінок

А розмовний Б науковий В офіційно-діловий Г публіцистичний Д конфесійний

5.Стилістичної виразності надають морфеми (суфікси, префікси) усім словам у рядку

А ультразвуковий, гарненький, цукристий

Б возрадуйся, обов’язок, урвище

В голівонька, здоровило, розбишака

Г апельсиновий, хлібчик,  думати

Д голівонька, воріженьки, розмовляти

6. Стилістичні помилки  допущені в усіх реченнях, ОКРІМ

А Завдяки повені загинули посіви на чималих площах

Б Радянські воїни визволили і другі народи Європи від фашистського іга.

В  У магазині покупцеві забули вручити решту.

Г Нам було дуже весело під час візиту до лісу.

Д Ми беремо активну участь у шкільних заходах

7.Слово військовий(і) поєднується з усіма словами, ОКРІМ

А обов’язок                                                Б оркестр

В радник                                                      Г злочин

Д традиції

8.Установіть відповідність

1 архаїзми 2 історизми 3 діалектизми 4 неологізми

А боярин,   січовик, осавул Б пашпорт, глас, піїт В колиба, когут, бульба Г весілля, телевізор, підручник Д блютуз, банер, фішинг

9. Установіть відповідність між іншомовними словами та українськими відповідниками

1 анульований 2 периферійний 3 пріоритетний 4 паритетний

А рівноправний Б віддалений В першорядний Г беззмістовний Д скасований

10.Слова-омоніми є в рядку

            А Наша Земля стала для нас рідною.  

Б Подивись, мамо мила, недаремно киця личко мила. 

В 3 великої хмари – малий дощ. 

Г Золоте серце мають наші матері.

Д Змалку вчила мене мати рідну мову шанувати.

11.Авторські неологізми є  в реченні

А Вік минув зеленорунний, що садами ніжно пах.

Б Іди — мужній і сам себе помножуй у ранній радості і радісній біді.

В Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Г Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось!

Д На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки. 

12.Неправильним є тлумачення фразеологізму

А сміятися на кутні –  плакати, горювати, спіткати лихо

            Б на сьомому небі (бути) – відчувати безмежне щастя

В за тридев’ять земель  - під самим носом

            Г узяти ноги за пояс ( узяти ноги в руки, на плечі) – втекти

            Д всипати березової каші - покарати

Дата: 12.05.2020
Тема: Авторський стиль письменника.

Мета: систематизація визначень індивідуального стилю письменника, спроба окреслити ті першоелементи (чинники), які зумовлюють появу індивідуального стилю письменника, виокремити його складники та носії.

Хід уроку

Лекція викладача.

Стиль письменника – цілісне явище, за В. Жирмунським, «стиль означає не тільки фактичне співіснування різних прийомів, а й внутрішню взаємну їхню зумовленість, органічний чи систематичний зв‘язок, що існує між окремими прийомами. (…) Художній стиль письменника є вираженням його світогляду, втілене в образах мовними засобами». 

Отже, індивідуальний стиль письменника – явище унікальне, властиве окремій творчій особистості. «Стиль – це принцип прийняття рішення в художньому творі, печать волі митця. А оскільки людська воля може мати нескінченну кількість виявів, то існує також і нескінченна кількість можливих стилів для художніх творів», – пише С.Зонтаґ. 

Індивідуальний стиль письменника – явище складне. Існує цілий комплекс стилетворчих чинників. До них належать соціально-історичні умови, співвіднесеність традиції і новаторства в окремому творі письменника або в усій його творчості, характерні родові та жанрові ознаки твору, тональність розповіді, «світогляд, талант митця, свобода творчості, художня правда і творчий домисел». На індивідуальний стиль письменника впливають психічні характеристики та стани особистості письменника, такі як уява, емоційні стани (наприклад, стан натхнення), настрій. Платон говорив, що яким є стиль, таким є і характер. Безумовно, є важливими світогляд і життєвий досвід творчої особистості, оскільки вони безпосередньо впливають на постання художнього твору. «Хоч би як визначали теоретики суть стилю – чи як «особливість виразу змісту», чи як «спосіб виразу образного освоєння життя», чи як «закономірність перетворення змісту на форму», чи як «ідейно-естетичну своєрідність» митця, чи як «об‘єднуючий принцип форми», – за ним у серйозного письменника завжди стоїть особливе бачення світу, певна естетична і світоглядна концепція, стоїть його духовна особистість і визначні нею суть і характер його власного внеску в «образне освоєння життя».

На думку Джона Мідлтона Марі, «видатнй письменник не робить висновків щодо життя, він розрізняє його у якості. Його емоції, взаємодіючи, поступово породжують в ньому звичку до емоційного сприйняття, певні об‘єкти та випадки з життя вражають письменника з певною силою та глибиною. Саме це я і називаю «життєвим досвідом митця». Це містичне накопичення емоцій минулого, що їх автор, досягаючи певного часу, може зсумувати та показати всесвіту». Саме життєвий досвід Дж. Марі вважає найголовнішим складником формування індивідуального стилю автора. Інтелект, на його думку, відіграє додаткову роль у постанні твору, але в  кожного автора ця роль може бути більш чи менш суттєвою, від чого теж залежить індивідуальний стиль. 

Тоді заданням дослідника стає заглибленння та спроба пояснити більш універсальні речі: особливості мови, характерів, що їх репрезентують головні герої, рух мотиву (мотивів), який спонукає індивіда розділити щось з іншими,» – зазначено у «Теорії стилю» за редакцією Лейн Купер. 

Іншим важливим складником індивідуального стилю письменника вважають час, суспільно-історичні умови. Ще Арістотель наголошував на тому, що автор має брати до уваги смаки сучасників. З цим погоджується й Д.Павличко: «А ми повинні задуматися над тим, що хотів би прочитати в наших книжках і наш, і світовий читач, що хотів би побачити на наших полотнах, сценах і кінострічках і наш, і зарубіжний глядач». Це стосується і змісту і форми, над якими працює письменник. Системний розгляд літературного твору дає можливість поєднати соціальне й естетичне, моральноетичному надати емоційного забарвлення.  Безумовно, письменник, як будь-яка інша людина, існує в соціумі, тому на нього не можуть не впливати ті соціальні процеси, які відбуваються у суспільстві. Не в останню чергу на формування індивідуального стилю письменника впливають традиції. У кожного автора в окремому творі або й у всій творчості буде різним співвіднесення традиції і новаторства, конкретно традиції фольклорної та літературної, поєднання національного та інтернаціонального, наявність різного плану запозичень та впливів. «Пошуки стилю, здається мені, – це не зовсім вільний, від одного бажання художника залежний процес. Він детермінований різними чинниками, а найперше пластом національної культури, відкладеним у душі кожної мислячої людини. Без того ґрунту взагалі не може бути художника», – зазначає Д.Павличко. Я. Ельсберг розглядає індивідуальний стиль як основну одиницю стильового аналізу, визначає його як домінанту художньої форми, що складається під впливом змісту, світогляду автора і втілюється в таких компонентах, як художня мова, жанр, композиція, темп, ритм, тон та інтонація.  «Художній стиль свідчить, що у людини немає алібі стосовно світопорядку. Світ їй заданий через певну позицію власного «Я», яка, хоч і індивідуалізує творчість, але виражає в ньому ставлення до буття та життя, до існування та часу». З цього випливає, що однією з істотних характеристик індивідуального стилю письменника є пафос. Пафос твору, як жодний інший системний рівень поетики, характеризується винятковою злитістю з усією повнотою і цілістю…морального буття, внутрішнього життя митця, нероздільністю в його змісті ідейного і емоційного начал. Отже, і мораль є складовою частиною індивідуального стилю письменника. 

Окрім всього вищезазаначеного, індивідуальний стиль може стати не тільки об‘єктом зацікавлення літературознавців, але й надихати інших письменників. Вони можуть використивувати, адаптувати певні оригінальні знахідки автора. Так виникає стилізація, імітація, пародіювання. 

Підсумовуючи, можемо сказати, що індивідуальний стиль письменника – явище складне. Саме тому існуюють різні концепції сприйняття та визначення категорії індивідуального стилю письменника. Він виникає на основі переплетення багатьох факторів (як особистісних, так і соціальних), проходить певні стадії свого розвитку, має свої чинники (наприклад, світогляд митця, суспільно-історичні умови, співвідношення традиції та новаторства та ін.), свої носії (зовнішня форма художнього твору, композиція, плани зображення та вираження, система образів та ін.), може з часом змінюватися. Аналіз особливостей індивідуального стилю письменника – завдання достатньо складне, але дає більш повну картину розуміння його творчості.

Дата: 14.05.2020
Тема: Мовотворення І.Котляревського, Т.Шевченка.
Мета: аналіз творчості І.П. Котляревського і Т.Г. Шевченка в контексті історії становлення сучасної української літературної мови

Постановка проблеми.
В історії розвитку української національної мови, у духовному житті українського народу І.П. Котляревський по праву вважається зачинателем нової української літературної мови, а Т.Г. Шевченко – основоположником, творцем сучасної української літературної мови. Розуміння ролі великих майстрів слова І. Котляревського і Т. Шевченка в історії української культури є необхідною умовою знання історії України, української національної ідентичності, виразником якої є мова. У становленні української національної мови вчені виділяють такі періоди: 1) протоукраїнська мова (VІІ – ХІ ст.); 2) староукраїнська мова (ХІ – кінець ХІV ст.); 3) середньоукраїнська мова (кінець ХІV – початок ХІХ ст.); 4) нова українська мова (з початку ХІХ ст.).
Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік – рік опублікування трьох перших частин "Енеїди" І. Котляревського, що утвердила загальнонародну мову в літературі. Високу оцінку автору безсмертної "Енеїди" дав Т. Шевченко, назвавши його батьком: Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть! (Т. Шевченко. На вічну пам’ять Котляревському). І.П. Котляревського називають першим класиком нової української літератури (О. Гончар), "відкривачем України" (Григір Тютюнник) – українського слова, пісні, національного духовного багатства. Відомий у всьому світі учений Іван Огієнко зазначав, що з іменем І. Котляревського асоціюється доба відродження свого національного в Україні [2, с. 189]. "Енеїда" виходить друком у трагічний період історії українського народу – втрати державності, коли "народ утратив усе", але зосталася "при ньому незмінна душа його – його жива мова, хоч і "мужицька", "хлопська" [2, с. 189-190]". Слід зазначити, що до другої половини ХVІІІ століття в Україні – у богослов’ї, філософії, науці, освіті, діловодстві тощо – послугувалися староукраїнською книжною, або так званою "простою" мовою, у якій синтезувалися церковнослов’янський книжний та народний мовні пласти. Зразком "простої мови" є мова Пересопницького євангелія (1556-1561 рр.). За умови державної незалежності України чи невтручання російського уряду в українські справи "проста мова" могла б розвинутися в самобутнє явище, однак політика московських царів, а згодом і петербурзьких імператорів, спрямовувалась на створення єдиного загальноімперського ("общерусского") культурного простору, де функціонувала б лише російська літературна мова. Таким чином, офіційна влада у ХVІІ – ХVІІІ століттях винищувала в Україні літературну "просту" мову, вважаючи її розвиток чинником української національної ідентичності. Про наступ царського уряду на українську духовність свідчать укази Петра І, Петра ІІІ, Катерини ІІ та ін. 1720 р. Петро І заборонив книгодрукування українською мовою. В указі від 5 жовтня 1720 р. він "повеліває" книги Києво-Печерської та Чернігівської друкарень "для совершенного согласия с великороссийскими… справливать прежде печати, дабы никакой розни и особливого наречия во оных не было [3, с. 22-23]". 1729 р. Петро ІІІ звелів переписати з української мови на російську всі постанови і розпорядження. Катерина ІІ кількома указами заборонила викладання українською мовою в навчальних закладах, зокрема в Києво-Могилянській академії, щоб "для преподавания учений присвоен был образ, для всех училищ в Империи нашей узаконенный [3, с. 22-23]". 1769 р. Синод розпорядився вилучити українські букварі з усіх шкіл. 1775 р. Було закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях [4, с. 15]. Таким чином, "Енеїда" І. Котляревського вийшла друком у добу імперської деукраїнізації, знищення української державності (цариця Катерина ІІ позбавила влади останнього гетьмана України і скасувала гетьманство). "Українська мова, – писав І. Огієнко, – позосталася, як той паралітик при широкій дорозі, – вона була окремою мовою, мовою самостійною, мовою великого народу, але народу, що програв свою державність… Усіма вважалося, що українська мова, як мова літератури й науки, навіки померла разом з козацтвом і Запорізькою Січчю, а простий народ і його мова на увагу не бралися [2, с. 190-191]". Головна заслуга І. Котляревського, на думку Івана Огієнка, "була в тому, що він рішуче, друком, став на той бік, яким ішла ще жива мова в ХVІІІ столітті, і він знову відновив українську літературну мову в друкованому творі, – він міцно зв’язав перервану було в ХVІІІ столітті в друках – через наказ 1720 р. – нитку нашої літератури живою мовою [2, с. 191]". Академік О. Білецький писав: "Енеїда" Котляревського з’явилась в епоху, коли історичні обставини поставили під знак питання дальше майбутнє української мови, а також і всієї української культури. Бути чи не бути українському народові, який втратив останні рештки автономії, який перетворився в малій своїй частині в "малоросійське дворянство", а в більшій – у кріпаків і все сильніше відчував соціальний і національний гніт царського уряду? Бути! – відповіла на це запитання поема Котляревського [1, с. 116]". За відсутності українських шкіл, українських словників, а отже, і жодних мовних норм, І. Котляревський написав шедеври світової літератури – "Енеїду", "Наталку Полтавку" – безписемною на той час мовою. Він "був першим, хто орав цілину української мови й літератури [5, с. 7]". Високо оцінив заслугу І. Котляревського в розвитку української мови М. Коцюбинський: "занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знов і в устах батька нової української літератури, Івана Котляревського, голосно залунало по широких світах [6, с. 152]". У творах І. Котляревського український народ засміявся чистою, влучною, дотепною, милозвучною мовою. І. Котляревський "перший розпочав писати мовою, якою говорило населення цілого краю, але в якого не було письменства. Він зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою літературною, і українська мова, яку вважали тільки місцевою говіркою, з його легкої руки залунала так голосно, що звуки її рознеслись по всій Росії", – писав російський критик В.Г. Короленко [7, с. 174]. "Енеїди владний сміх" (М. Рильський) бере свої витоки з живої мови українського народу, відгомін якої відчувається в літописах Самовидця, С. Величка, у драмах М. Довгалевського, Г. Кониського, у полемічних творах І. Вишенського, у ліричних і сатиричних творах Г. Сковороди, у поезії І. Некрашевича. Котляревський вперше рішуче відкинув віджилі традиції старокнижної мови, використав кращі зразки усної народної творчості, народні думи, пісні, фразеологію. Любов "до свого рідного народу і його мови, що примусила Котляревського писати по-українськи, а публіку – читати його писання і любуватися ними, не з неба впала ані через ніч не виросла, але мусила бути витвором довгої і славної історії України", – зазначав І. Франко. А шведський славіст Альфред Єнсен підкреслював, що поема Котляревського стала, можливо, єдиним щасливим випадком, коли жартівлива травестія піднялася до рівня класичного твору, який за своєю культурно-історичною вартістю, за художньою досконалістю залишив далеко позаду всі попередні зразки цього жанру в європейських літературах [8, с. 37]. "Котляревський міцно поєднав українську мову з українською літературою – після нього справді нашою літературною мовою остаточно, уже без хитання, стала жива народна мова. І від Котляревського вона стала творчо розвиватися вже зовсім свідомо. За прикладом Котляревського пішло багато його наслідувачів, на яких він сильно впливав аж до часу Шевченка", – писав Іван Огієнко [2, с. 195]. "Енеїду" називають енциклопедією українського побуту. Сцени бенкетів, кулачного бою, ворожіння, вечорниць, військових занять, танців, українських ігор, похорону, поминок тощо змальовують яскраві картини звичаїв і побуту українського народу ХVІІІ століття. Назви одягу, взуття, головних уборів, тканин дають змогу уявити зовнішній вигляд українців тієї історичної епохи: Юнона "сховала під кибалку мичку, щоб не світилася коса, взяла спідницю і шнурівку", Венера "взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий" сестра Дідони Ганна "приходила… в червоній юпочці баєвій, в запасці гарній фаналевій, в стьожках, в намисті і в ковтках" (кибалка – головний убір заміжньої жінки: шнурок, дерев’яний обруч або туго скручений шматок полотна, пов’язаний навколо голови, на який закручували волосся; шнурівка – жіночий одяг без рукавів, на зразок жилетки; кунтуш – верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг з відкидними або прорізними рукавами, жіночий – з короткими; очіпок – старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся; грезетовий – із золотої або срібної парчі на шовковій основі; "з усами" – з широкими золотими галунами, нашитими навхрест на талії по боках; фаналева – з тонкої вовняної тканини; ковтки – сережки). Античні боги і царі одягнені Котляревським у звичайний одяг українського панства і їдять звичайні українські страви: галушки із салом, борщ, лемішку, куліш, кашу, "зубці, путрю, квашу і з маком медовий шулик", лубенський коровай і полтавські пундики, п’ють горілку, брагу, сирівець, київські наливки і т.д. (лемішка – страва з густо запареного борошна, звичайно гречаного; зубці – страва з очищених зерен ячменю, зварених або підсмажених; путря – страва з ячної крупи й солодкого квасу; кваша – страва з гречаного чи житнього борошна з солодом, подібна до густого киселю; шулик – корж, политий медом з розтертим маком; пундики – рід печива або пиріжків, тістечко шарами, з підсмаженою на олії цибулею; сирівець – хлібний квас). З іменем І. Котляревського пов’язують і початок української лексикографії, адже до своєї "Енеїди" письменник уклав "Словарь малороссийских слов…", який містить понад тисячу власне українських слів з їх перекладом російською мовою. Окремий український правопис І. Котляревський не започаткував – літературний правопис був на той час спільним для російської і української літератури. В основі своїй це старий український правопис. Наведемо уривок з "Енеїди" за оригіналом: Эней бувъ паробокъ моторный И хлопець хоть куды козакъ, На лихо все издавсь проворный, Завзятѣйшій изъ всѣхъ бурлакъ. І. Котляревський пише мовою полтавських говорів. Хоч у його творах, особливо в "Енеїді", ще не цілком унормована лексика, проте використано невичерпне лексичне багатство української народної мови (пісень, дум, переказів, приказок, прислів’їв), народний дотеп, гумор, найпоширеніші різновиди мовних засобів (сатиричні, іронічні, глибокий ліризм тощо). А пісні п’єси "Наталка Полтавка" стали народними ("Віють вітри", "Видно шляхи полтавськії", "Де згода в сімействі", "Ой я дівчина полтавка", "Чого ж вода каламутна"), що є найвищою оцінкою творчості Івана Котляревського. Таким чином, І. Котляревський започаткував нову українську літературну мову, використавши загальнонародні багатства української національної мови з високою майстерністю. Т. Шевченко своєю творчістю завершив процес формування української літературної мови на народному підґрунті. І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко та інші письменники багато зробили для розвитку української літературної мови, її лексико-граматичної будови. А Т. Шевченко "вивів" українську мову "на шлях ширшого літературного розвою" (І. Огієнко), синтезував загальнонародні лексичні, фонетичні, граматичні особливості. Твори Великого Кобзаря увібрали в себе усе багатство української національної мови: простоту і незвичайну ритмомелодику розмовної мови, різноманітність інтонацій і мелодій пісень, влучність прислів’їв і приказок, мудрість казок, сум народних дум. Т. Шевченко відшліфував народне слово, надав йому естетичної краси, нових фарб, експресії, емоційної сили. "Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!.." – писав Тарас Шевченко, надаючи особливої виразності звучанню українського слова. "Україна прокинулась у Шевченкові" (М. Огарьов), який показав усьому світу чарівність, величність і могутність української мови. "Твори Шевченка, видані окремою книгою "Кобзар", свідчать про надзвичайне обдарування автора. Він не тільки насичений народною малоросійською поезією, а й цілком оволодів нею, підкорив її собі і дає їй витончену, зразкову форму", – підкреслював відомий діяч української культури М. Костомаров. А російський критик і письменник М. Чернишевський зазначав: "Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоросійська література… не потребує нічиєї ласки". "Кобзар" Т. Шевченка виходить у світ в період грубого наступу на українське слово, зневіри й вагань української інтелігенції, коли на українську мову стали дивитися як на приречену до смерті. Так, у журналі "Вестник Европы" (1815 р., кн. 22, с. 123) було написано "… українська мова в нинішньому стані здатна тільки для таких жартівливих жанрів, як "Енеїда" і дві чи три відомі оди", вона "ніколи не була підведена під граматичні правила". О. Павловський у передмові до української граматики ("Грамматика малороссійскаго нарѣчія", 1818 р.) назвав українську мову "исчезающее нарѣчіе", у зв’язку з чим і вирішив записати її у своїй граматиці. За словами І. Франка, "Кобзар" Шевченка вибухнув "мов джерело чистої, холодної води", заяснів "невідомою досі в українському письменстві… простотою і поетичною грацією вислову". Забите, загнане царською політикою слово раптом прорвалося, сміливо заявило про своє право на існування, більше того – про "право українського народу на дальше існування і розвиток [9, с. 51]". Т. Шевченко сміливо вводив народнорозмовну мову в поезію, але це було не просте копіювання, а робота геніального майстра слова, який глибоко знав скарби живої народної мови, народної пісні. У мові Шевченка (у фонетиці, лексиці, наголосі, морфології, синтаксисі) майже відсутні діалектизми (навіть рідної йому Звенигородщини), селянське просторіччя. Якщо в "Енеїді" І. Котляревського ще не цілком унормована лексика (вживаються слова завладіє і заволодіє, помре і нагло околіє, вокруг жизь, щот), не відбита чітко фонетична система з її різноманітними змінами голосних і приголосних (радість і радость, бой, боль, дрижати і дрожати), не унормовані граматичні форми (милої і милой; по сотнях, по полках і по разним сотням, по полкам; власною своей рукой), то у творах Т. Шевченка простежується тенденція до унормування української літературної мови. Наприклад, у Котляревського діалектне слово буцім зустрічається 11 раз, а літературне ніби – 1 раз, у Шевченка – буцім – 2 рази, а ніби – 64. Т. Шевченко з почуттям міри вживав лексику і фразеологію церковнослов’янської мови, архаїчні порівняння та метафори українських літописів, образи з давньої історії, античного світу, Біблії. Великий Кобзар синтезував у своїй творчості усний і писемний варіанти української мови, збагатив її досягненнями світової культури. Поет поповнив літературну мову філософськими термінами (філософія, матерія, естетика, декабрист, свобода та ін.), літературно-мистецькою і загальнокультурною лексикою (арена, арія, гармонія, грація, епілог, епопея, елегія, інтродукція, колега, оригінал, легіон, лабіринт, космополіт, консиліум та ін.), ономастичною лексикою (Богун, Наливайко, Підкова, Гамалія, Трясило, Чалий, Швачка, Гонта, Дорошенко, Потоцький, Понятковський, Конецпольський і под.), топонімічними назвами (Батурин, Звенигород, Монастирище, Лисянка, Лебедин, Сміла, Яр Холодний, Мотрин монастир, Остра брама, Кос-Арал тощо), реальними і міфологічними іменами та назвами стародавнього світу (Архімед, Брут, Прометей, Алкід, Аполлон, Лета, гінекей, гладіатор та ін.). Слід відзначити неосяжність діапазону Шевченкового слова, яке відбило в собі всі кольори і барви світу, синонімічні можливості фонетики і граматики мови, багатогранність літературних жанрів, родів і видів, стилістичні можливості української мови. Слово Шевченка відображає в собі духовні скарби народу, його історію, звичаї, культуру. У рідному слові Т. Шевченко вбачав могутню силу: … Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них Поставлю слово. Шевченкове слово віддзеркалює характер українського народу, розкриває його душу в усіх її проявах, стає емоційно-експресивним центром (ласочка, пташка Оксана; сердяга, убогий, бідний Ярема; чорнобрива Катерина тощо). Різноманітні форми імен у творах Т. Шевченка демонструють багату словотвірну систему української мови (Катря, Катруся, Івась, Івашечка, Петрусь, Петруха, Ганнуся, Ганнусенька, Наталонька тощо). Стилістичні можливості слова передано за допомогою демінутивних словотворчих засобів (пташечка, лишенько, головонька, оченята, слізоньки, серденько, рученьки, дівчинонька, русалонька, ненька, голубка, місяченько, соловейко, подруженька та ін.), образної символіки, метафоризації (хата-могила, сичі віщують; могили сумують, говорять, з вітром розмовляють; Україна журиться, плаче, сиротою блукає над Дніпром тощо). Варто зазначити, що Т. Шевченко утвердив у літературі й давні українські форми звертань: "Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою", "Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся З малим сиротою?". Довершеність вислову, гармонія змісту і звучання, музичність мови Т. Шевченка є свідченням глибокого знання поетом джерел рідної мови, чуття мови, розуміння ваги літературної мови в письменстві. У творах Великого Кобзаря ніби "цілий народ… говорить устами свого поета" (М. Костомаров). Підтвердженням цьому є народні пісні на слова Т. Шевченка: "Реве та стогне Дніпр широкий", "Така її доля", "По діброві вітер віє", "Думи мої, думи мої", "Нащо мені чорні брови", "Ой літа орел, літа сизий", "Як умру, то поховайте", "Вітер з гаєм розмовляє", "Зоре моя вечірняя" та ін. Іван Огієнко, підкреслюючи велику простоту і ясність синтаксису мови Т. Шевченка, зазначав, що "в його творах речення будуються по-народному", "панує так звана паратакса", тобто "рівнорядні речення, а не накопичення підрядних речень до одного головного (гіпотакса)…". Це робить Шевченкову мову ясною і простою. І цим Шевченко створив власний поетичний стиль, що ґрунтується на українській пісні не тільки мовою, але й ритмічною формою [2, с. 215]. Т. Шевченко, як і І. Котляревський, писав свої твори російським правописом (іншого не було). Наведемо зразок з оригіналу 1847 року: Мени однаково чи буду Я жить въ украини, чи ни. Чи хто згадае, чи забуде Мене въ снигу начужини Однаковисинько мени. Незважаючи на російський правопис, граматика мови Шевченка відображає граматичну систему української загальнонаціональної мови. Він свідомо уникає русизмів, просторіччя, відмовляється від форм типу говоре, носе, мандровати, мордовати, частовати, утопицця, смієцця, Хведір, Хвастів, які трапляються у творах інших письменників. У творах Великого Кобзаря простежується усталення літературних форм говорить, носить, Федір, Фастів, дієслів із суфіксом -ува- (мурувати, мандрувати), правописних форм на -ться (утопиться, сміється) тощо. Т. Шевченко відшліфував свою мову, прагнув зробити її зрозумілою для широкого читацького кола. У листі до брата Микити 1840 р. Шевченко пише: "Брате Микито, треба б тебе полаяти за те, що я твого письма не второпаю: чорт-зна по-якому ти його скомпонував – ні по-нашому, ні по-московському, ні се, ні те… А я ще тебе просив, щоб ти писав по своєму [2, с. 213]". До Т. Шевченка не було такого письменника чи поета, який би так глибоко знав народну українську мову і зумів виробити естетичні загальнонаціональні мовні норми. Іван Огієнко зазначив: "рік 1840-й, рік виходу першого видання "Кобзаря", поруч з роком 1798-м, роком виходу "Енеїди", став знаменним етапом в історії розвою української літературної мови [2, с. 215]". У творах Т. Шевченка остаточно утвердилися і національні назви Україна, український [2, с. 215]. Таким чином, І. Котляревський і Т. Шевченко зробили величезний внесок в історію сучасної української літературної мови. І. Котляревський поєднав українську національну мову з українською літературою і започаткував новий етап у розвитку української літературної мови. Продовжив справу Котляревського Т. Шевченко, який став справжнім творцем сучасної української літературної мови, відібравши з національної мови українського народу найкращі лексико-фразеологічні, орфоепічні, граматичні, стилістичні мовні засоби і поєднавши їх у своїх творах у єдину чітку мовностилістичну систему. Т. Шевченко унормував загальнонародну мову, відкрив для української мови необмежені перспективи подальшого розвитку як мови літературної, вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов.
Використані джерела 1. Білецький О. І. Зібрання праць : в 5 т. / О. І. Білецький ; АН УРСР, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. – К. : Наук. думка, 1965. – Т. 2. – 669 [3] с. 2. Огієнко Іван. Історія української літературної мови / упоряд., авт. передмови і коментарів М. С. Тимошик. – 2-ге вид., випр. – К. : Наша культура і наука, 2004. – 436 с. 3. Окара А. Творчість І. Котляревського та нова парадигма української літературної мови / Андрій Окара // Слово і час. – 1999. – № 9. – С. 22–25. 4. Олійник О. Б. Сучасна українська мова : опорні конспекти / О. Б. Олійник. – К. : Кондор, 2008. – 234 с. 5. Караванський С. Іван Котляревський / Святослав Караванський // Українська мова та література. – 1999. – № 13 – (13 квітня). – С. 7. 6. Коцюбинський М. М. До полтавської думи (Промова на відкритті пам’ятника Котляревському в Полтаві) / М. М. Коцюбинський // І. П. Котляревський у критиці та документах : зб. статей, рецензій, висловлювань. – К. : Держлітвидав, 1959. – 214 с. 7. Короленко В. Г. Котляревский и Мазепа / В. Г. Короленко // І. П. Котляревський у критиці та документах : зб. статей, рецензій, висловлювань. – К. : Держлітвидав, 1959. – 214 с. 8. Хропко П. П. Вивчення художньої майстерності "Енеїди" І. Котляревського // Українська мова і література в школі / П. П. Хропко. – 1977. – № 9. – С. 37–43. 9. Шабліовський Є. Народ і слово Шевченка / Євген Шабліовський. – К. : Вид-во АН УРСР, 1961. – 533 с

Дата: 18.05.2020
Тема: Стилістичні особливості мови Панаса Мирного (чи І.Нечуя-Левицького), Лесі Українки, І.Франка й М.Коцюбинського.

Дата: 21.05.2020
Тема: Стилістичні особливості мови П.Тичини, М.Хвильового, Ю.Яновського й Є.Маланюка.

Дата: 25.05.2020. 
   Тема: Стилістичні особливості мови М.Стельмаха, О.Довженка, В.Симоненка й Г.Тютюнника
       
      

       Дата: 28.05.2020
       Тема: Мовотворення Л.Костенко, Е.Андієвської, Ю.Андруховича й О.Забужко

     

      Дата: 01.06.200

      Тема: Узагальнення й систематизація вивченого про авторський стиль письменника. ТКР «Авторський стиль письменника»